Дочка станційного доглядача, вдівця Самсона Виріна, Дуня - жвава дівчина надзвичайної краси. Проїжджав поштову станцію багатий гусар Мінський захоплюється нею. Прикинувшись хворим, гусар на кілька днів залишається на станції, щоб ближче познайомитися з Дуней і заслужити прихильність батька. Їдучи, він пропонує підвезти Дуню до церкви на околиці села, куди та збиралася до обідні. Батько, вважаючи Мінського порядною людиною, вмовляє дочка підкоритися. Незабаром батьком опановує занепокоєння і він йде до церкви, але не знаходить там Дуню, а пізніше дізнається, що гусар «по її волі» відвіз її далеко в Санкт-Петербург. Невтішний батько знаходить там Мінського і просить повернути дочку, яка стала утриманкою гусара. Мінський проганяє Виріна, заявивши, що Дуня буде щаслива з ним і відвикла від колишнього стану. Доглядач дізнається, де живе Дуня, і пробирається до неї. Дуня, побачивши батька, падає без почуттів, а опинився у неї Мінський знову викидає старого на вулицю. Вирін повертається на свою станцію, від горя спивається і вмирає. Через деякий час на його могилу приїжджає багато одягнена пані з трьома маленькими дітьми і довго лежить на кладовищенському пагорбі.
Объяснение:
И. С. Тургенев «Мой сосед Радилов» краткое содержание для читательского дневника:
Как-то охотясь с Ермолаем за куропатками, рассказчик обнаружил заброшенный сад. Его хозяином оказался помещик Радилов – сосед рассказчика. Он пригласил охотников отобедать. Хозяин познакомил гостей со своей матушкой, бывшим помещиком Федором Михеичем, сестрой покойной жены Олей.
За обедом рассказчик никак не мог в соседе «открыть страсти» к чему-либо. За чаем хозяин вспоминал похороны жены; как лежал в турецком госпитале с гнилой горячкой. Рассказчик же отметил, что любое несчастье можно перенести. Через неделю рассказчик узнал, что Радилов куда-то уехал со своей золовкой, бросив мать.
Рассказ учит тому, что, конечно, нельзя отчаиваться, но иногда и благородная печаль лучше необузданной радости и горячности.
Еще один рассказ «Ермолай и мельничиха» написан в 1847 году и входит в сборник «Записки охотника» И. С. Тургенева. На нашем сайте можно прочитать краткое содержание «Ермолай и мельничиха» для читательского дневника или подготовки к уроку литературы.
Для Т.Г. Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких "коси в наймах побіліють", це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнівно виступав проти жіночого безправ'я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові.
Один з перших жіночих образів у Шевченка — це Катерина з одноіменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так і не звела Тараса. Перші героїні Т.Г. Шевченка — нещасні, сплюндровані жінки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лілею" — це все жінки без щастя і долі. Правда, серед них пізніше з'явиться і бунтарка, яка підпалить панський маєток і помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Більшість дівчат Шевченкового часу ставали жертвами поміщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творів: "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" — не випадкові: саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Кожна жінка-жертва для поета рідна: "моя се мати і сестра, моя се відьма, щоб ви знали..."
Шевченкові поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
Мені особливо імпонує образ Ганни із поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, — це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синові правду.
Ще одна із сторінок шевченківських віршів — це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.
Великий Кобзар писав і жартівливі поезії (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадісну українську жінку, наприклад, "Утоптала стежечку".
Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість; відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощає аморальності й жорстокості.
Объяснение: