Рассказ В. Астафьева «Конь с розовой гривой» — одно из самых замечательных произведений писателя, созданных для детей. Он дал это название всему сборнику рассказов, вышедшему в 1972 г.
Рассказ «Конь с розовой гривой» открывает добрый и светлый мир народной жизни, увиденный детскими глазами, показывает живой и наблюдательный детский характер, передает искреннюю и доверчивую интонацию автора.
Произведение В. Астафьева «Конь с розовой гривой» (как и большинство из того, что создано писателем) во многом автобиографично. Это воспоминание о собственном детстве, точнее, случае, происшедшем в детские годы. Анализируя особенности прозы писателя, критик Ю. Лощиц отмечает в ней главное: «…Имея ярко индивидуальную окраску, автобиографическую мотивировку, проза Астафьева в вершинных ее проявлениях воспринимается не как личностное творчество, а как стихийное самовыражение народного сознания, опыта многих поколений» Это утверждение исследователя целиком можно отнести и к произведению Астафьева «Конь с розовой гривой» .
В центре внимания писателя семья героя (вернее, то, что осталось от нее: мать утонула, отец — неизвестно где) и многодетная семья Левонтьевых. Живые и сочные описания бытовых подробностей дают возможность представить жизнь народа в первые годы советской власти в одном из отдаленных сибирских сел. Вместе с этим писатель ставит в рассказе важные нравственные вопросы, заставляя читателя задуматься о дружбе и долге, честности и правдивости, об истинной доброте и человечности. Поэтому рассказ В. Астафьева приобщает юных читателей к тем лучшим духовным ценностям, которые были выработаны всей многовековой историей народа.
У кожної людини є власні моральні цінності, найсвятіші речі і поняття. І одна з таких цінностей — любов до матері. Не даремно ж про матір пишуть поети і письменники, матір зображують живописці і оспівують музиканти. Перед матір'ю ми у невідплатному боргу за безсонні ночі, проведені біля колиски, за турботу і ласку, за велику материнську любов і за саме життя, подароване нею. Тому любов до матері — найсвятіше людське почуття.
Безумовно, є на світі моральні виродки: матері, які відмовилися від своїх дітей, і діти, які зреклися своїх матерів. Але, на щастя, таких небагато. Більшість людей шанує материнство.
Для мене прикладом на все життя залишаться стосунки між членами нашої сім'ї. Моя мама ніколи не вчила мене поважати людей старшого покоління. Вона просто добре ставилась до бабусі, піклувалась про неї, приділяла їй увагу. А коли бабуся хворіла, мама забороняла мені і моєму молодшому братові галасувати. Мама в усьому для нас приклад. Вона не говорить високих слів, а просто виховує нас своїм прикладом.
У нашій сім'ї дуже затишна атмосфера. І створила її мама. Вона ніколи не підвищує голосу, завжди доброзичлива і врівноважена. Навіть, коли у наших батьків непорозуміння, це не впливає на інших членів родини. Ніхто не кричить і не стукає кулаками об стіл, як часто буває у наших сусідів, просто батьки йдуть на прогулянку вдвох, а коли приходять, то можна бути впевненим, між ними — мир і злагода. І знову, це завдяки мамі, яка дуже вболіває за сім'ю.
Не даремно говорять, що матері невсипущі. Коли я лягаю спати — мама ще не спить, а коли я прокидаюсь — вона вже не спить. Мама страшенно завантажена і на роботі, і вдома.
Ми з братом намагаємось якомога більше їй допомагати. Коли батько столярить чи слюсарить, ми з братом намагаємось і до йому і самим навчитися. А ось до мамі на кухні чомусь соромимося. А це так несправедливо, адже моя мама заслуговує найкращого. Щодня я потайки від мами і від друзів вивчаю кулінарні рецепти. Хочу зробити їй подарунок до Восьмого березня — приготувати якусь смачну страву. І в той же час я не хочу, щоб друзі кепкували, що я малий. Проте, якщо жінки опанували чоловічі професії, то чому б представникам сильної статі не спробувати куховарити? Я думаю, мама зрадіє, що в неї такий здібний син.
Безумовно, мій найперший обов'язок — хороше навчання. Я намагаюся зробити так, щоб мама за мене не червоніла, щоб її лагідні очі не засмучувалися. Я впевнений, що це мені під силу.
