Каким бы малым ни был мой народ,
Он все равно меня переживет.
Кайсын Кулиев
Балкарский поэт Кулиев говорит именно о родном языке,потому что балкары-это малый народ,родной -это язык карачаевцев и балкарцев. На этом языке разговаривают только карачаево-балкарцы.Поэт говорит о том,как важно беречь народные традиции,говорить на языке предков и следовать их устоям.Бережное отношение к языку,передача его от поколения к поколению,ведёт к сохранению народности.Пока люди говорят на родном языке,до тех пор жив этот народ.Если люди перестанут разговаривать на своём языке,то язык станет мёртвым,как латынь,а народность исчезнет,пропадут традиции и корни народности уйдёт в историю.
Качества родного народа,которые Кайсын Кулиев считает постоянными, переходящими из поколения в поколение:
Народные традиции,обычаи и устои.Любовь к родному языку,бережное отношение.Народный фольклор,сохранение традиций устного творчества.Трудолюбие народа,мужество людей,которых объединяет общая любовь к родному краю.
Відповідь:
Чи можна визначити підвела лося віра в людей?Можно.
Це могутній старий звір, лісовий красень, який колись жив у дикій тайзі, а потім потрапив до заповідника. Хоча він і звик до людей, які його годували, а одного разу навіть врятували від вовчої зграї, але все одно був завжди насторожі. У нього жила пам’ять про життя у дикій тайзі і про всі ті небезпеки, які чекали там на нього.Хоч яким обережним не був лось, але і з ним трапилася біда.
Пояснення:
Чи завжди можна вказати причини, що породжують добро і зло? На ці питання, мабуть, ніколи не буде однозначної відповіді. Можливо, тому їх розглядають у своїх творах багато різних письменників світу. Серед них — і український митець Євген Гуцало.
Героєм його невеликого оповідання «Лось» є саме ця велика й красива тварина, що живе у наших лісах. Лось був старий, тому, мабуть, він і провалився в ополонку. Він спробував вибратися, та марно. Лось «усіма чотирма ногами спробував доштовхнутись, але ратиці були вже у воді, і він вжахано відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу».
Тварина могла б загинути, якб
и не два брати-підберезники. Вони були на березі річки і побачили великого старого лося, що борсався в ополонці. Хлопчиків вразив розпач, який «струменів увсебіч» з очей лісового велетня. Ризикуючи життям, хлопчики до лосеві. Старший з братів прорубав сокирою кригу навколо лося і той зміг вибратися.
Та, виявляється, добро і зло у житті йдуть поруч. На жаль… Діти до тварині, а дорослий дядько Шпичак убив лося.
Хочеться запитати Шпичака про те, для чого він це зробив. Невже він помирав з голоду? Ні. Просто чоловік давно полював на тварину, хотілося здолати такого красеня, роги його продати, м’яса скуштувати. Ось якою може бути людська жорстокість.
Сподіваємося, що брати-підберезники розкажуть цю історію жителям села, і Шпичака буде покарано. Адже не може зло перемогти. Бо тоді скінчиться життя