Садко-молодой гусляр из Великого Новгорода. Его хобби было играть на гуслях. Садко звали на честные пиры, где он играл на гуслях и зарабатывал на жизнь.
В один печальный день его не позвали на пир и он очень горевал, но никому не показывал этого. Пошёл он к Ильмень-озеру. Играл на гуслях и вдруг появляется морской царь. Тот поблагодарил Садко за его игру на гуслях и подарил богатство.
После этого гусляр устроил пир где всем хвастался, что его наградили.
Вдруг один купец сказал что: раз Садко такой богатый пусть купит все товары в Новгороде.
Он согласился, а если проиграет то даст каждому купцу по тридцать тысяч рублей (тогда это были огромные деньги)
На первый день он послал слуг и сам пошел покупать все товары и купил. На второй день появились товары опять и опять. Так Садко проиграл спор и дал все по тридцать тысяч рублей. Остальные деньги он потратил на собственные корабли.
Когда он пошёл путешествовать по океану на одном из кораблей, то вдруг забушевало море. Садко подумал, что Морской царь на него гневается и решил, что нужно отдать жертву. Попрощавшись со своими слугами он залез в лодку поменьше и потонул.
Садко увидел Морского царя на глубине океана. Тот попросил гусляра поиграть на своих гуслях. Садко начал играть. Царю так понравилась его игра, что он захотел женить Садко на одной из дочерей. Вдруг перед Садко появился Миколя Можайский ( святой человек ) и подсказал Садко выбрать в жёны девицу Чернавку. Он так и сделал. Потом они вместе вышли на сушу, где их встретил весь Новгород. Так Садко и Чернавка поженились. Конец. Извини, что не 5-7 предложений. Я не смогла так коротко написать эту былину.
Молода неаполітанська вдова Діана перебуває в сум’ятті: її серцем заволодів секретар Теодоро. Намагаючись розібратися в почуття, графиня де Бельфлор зызнається собі, що якби цей розумний, красивий чоловік був від народження знатним, то вона дозволила б йому наблизитися до себе. Ситуація ускладнюється тим, що Теодоро симпатизує служниці Марселі: справа явно йде до весілля. Спроби впоратися з любов’ю Діані не вдаються: від імені неіснуючої римської подруги вона пише листа-зізнання Теодоро оцінити послання і переписати його «своєю рукою». Молода людина здогадується про справжні причини, що стоять за листом, але в той же час усвідомлює, що між ним і графинею – прірва. Дістається і Марселі: знемагаючи від ревнощів, Діана наказує замкнути служницю на кілька днів у своїй опочивальні.
Для Теодоро наступають важкі дні: графиня то дає йому надію, то жорстко відштовхує. Його відносини з Марсель руйнуються, і дівчина в помсту намагається наблизити до себе слугу Фабьо. У якийсь момент Теодоро не витримує і вихлюпує на господиню все накопичені емоції, дорікаючи її в тому, що графиня поводиться, як собака на сіні. Розмова на підвищених тонах закінчується ляпасами, якими Діана «нагороджує» свого секретаря гає за цією сценою граф Федеріко – один з шанувальників графині – він розуміє, що за спалахом Діаніниної люті стоїть пристрасть.
Граф Федеріко і маркіз Рікардо, давно і марно намагаються розтопити крижане серце молодої вдови, вирішують, що фаворита Діани потрібно прибрати з дороги. Вибравши на роль «головоріза» слугу Трістана, вони пропонують йому триста ескудо за вбивство Теодоро. Трістан з готовністю бере завдаток і негайно повідомляє товаришеві про підступний задум поклонників графині. Теодоро вирішує покинути палац Діани; прийшовши до пані, він дозволу виїхати в Іспанію. Графиня, сподіваючись, що розставання до й позбутися від серцевих мук, визнає його намір розсудливим. Але прощання затягується: Діана то Теодоро піти, то знову повертає.
Тим часом Трістан приступає до реалізації плану, який, за його задумом, повинен з’єднати графиню і секретаря. Він прямує до палацу старого графа Лудовіко. Двадцять років тому граф відправив на Мальту єдиного сина на ім’я Теодоро; хлопчик потрапив в полон до маврів, і з тих пір старий нічого про нього не чув. Представившись Лудовико грецьким купцем, Трістан повідомляє, що його син, який пережив багато пригод, знаходиться в будинку графині де Бельфлор. Лудовико негайно відправляється до палацу Діани. Побачивши Теодоро, він впізнає в ньому себе в юнацькі роки і оголошує спадкоємцем усіх своїх володінь. Секретар збентежений і розгублений; залишившись наодинці з Діаною, він зізнається, що історію з знайденим сином придумав Трістан. Однак для графині це вже не має значення: вона радіє тому, що між ними більше немає станових бар’єрів, і повідомляє всім оточуючим, що відтепер Теодоро – граф і її чоловік.