ответ: 1. Иван Васильевич. Михаил Юрьевич Лермонтов. "ПЕСНЯ ПРО ЦАРЯ ИВАНА ВАСИЛЬЕВИЧА, МОЛОДОГО ОПРИЧНИКА И УДАЛОГО КУПЦА КАЛАШНИКОВА"
2. Главный герой (неточно)
3. Характер: грозный, суровый, жёсткий. Очень ценит своих слуг, в тч и опричников
Внешность: "брови чёрные", "очи зоркие"
4. Является положительным героем, однако при этом ведётся на обман Кирибеева и невольно ему в не богоугодном деле, становясь антигероем для Степана Парамоновича
5. Живёт во дворце, ведёт роскошный, но без сильных излишеств образ жизни, носит дорогие одежды по статусу
6. Семьи в произведении не уделено внимания, так что можно сказать об её отсутствии. История жизни также из произведения доподлинно не известна, однако можно сказать о создании опричнины и, в том числе, опричников.
Объяснение:
7. Черты характера - грозен, строг, но великодушен к своим приближенным, очень скорбя о смерти своего любимого опричника в конце произведения. В процессе развития сюжета не менялся
Кирибееву перстнем и кольцом, убийство Степана Парамоновича
9. Его уважают, но все по-разному кто-то с ужасом, а кто-то с благоговением
10. Достаточно похож на Степана Калашникова по своему мировоззрению, однако отличается статусом и осведомленностью.
11. Тут уже твоё мнение=)
Объяснение:
Творчість Григорія Савича Сковороди посідає чільне місце в історії розвитку художньої літератури, філософії та педагогічної думки в Україні.
Більшу частину свого життя Г. Сковорода провів серед простого народу. Де б не з’являвся мандрівний письменник і філософ, всюди він знаходив любов і приязнь людей, бо був мандрівним педагогом-просвітителем.
Чому навчав Сковорода? Умінню бачити гармонію і красу в природі. Щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт,тобто себе самого.
Пізнай себе, а пізнавши, удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві і принесе, найбільшу користь.
Великий філософ доводить, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи – це веління Бога в людині. Пізнання природи – це пізнання Бога.
Так, у поетичній збірці “Сад божественних пісень” ліричний герой у пошуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолюбець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою.
У багатьох поезіях автор милується красою рідної природи, духовно збагачується
її чарами: “Гей, поля, поля зелені” та “Ой пташко жовтобока”: Гей, поля, поля зелені. Зелом, квітом оздоблені!.. Жайворонок пал полями!
Соловейко над садами…
Для Г. Сковороди не може бути людина щасливою, якщо вона закріпачена. Тому свої роздуми з приводу цього він висловив у пісні “De Libertate” (“Про волю”), де висловлює думку про те, що золото порівняно зі свободою-ніщо.
У поетичному творі “Всякому місту нрав і права” автор зауважує, що щастя кожний розуміє по-своєму: здирники, бюрократи “безумно стягають поля”, купці і лихварі обманюють трудящих, чиновники та юристи зловживають своїм становищем; для поета головне – жити “з ясним розумом”.
У байці “Бджола і шершень” письменник стверджує, що без праці людина не може мати щастя і морального задоволення, працювати повинен кожен за покликанням, за нахилами й обдаруванням.
У “Розмові, званій Алфавіт чи Буквар світу” автор ставить філософське питання: “Бути щасливим – пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою”. Вихідна позиція філософа така: “Природа – всьому початкова причина і рушійна сила”. Любов – “найважливіше джерело людського щастя”.
Основа нашого щасливого буття на землі – здорова душа, бо з хворої душі виникають тільки хвороби.
Твори великого любомудра допомагають нам збагнути шляхи досягнення щастя, без якого наше життя немає сенсу.