в первой фразе рассказа осоргина пенсне содержится утверждение что вещи живут своей жизнью у писателя часы шагать хворает кашля печка шипит ножницы кричат осоргин активно использует олицетворение с которого неодушевленные предметы приобретают одушевлённое качества например часы не идут а шагает как кашель передаёт бой часов часто используется метафора поэтому осоргино повседневные бытовые вещи приобретают свой особый характер вещи труженики демократичный стакан что-то поразительное видит осоргин в украшениях тонко подмечает все мелочи он складывает их воедино рисую уже не предмет а человеческий характер
Дуже важко говорити про улюбленого поета, особливо якщо це відомий, талановитий поет, якщо його творчість — досягнення світової культури. Про мого улюбленого поета, Анну Ахматову, написано багато, і написано здебільшого тими, хто був її сучасником, безпосередньо спілкувався з нею, учився в неї. Але в кожної людини може бути і свій Пушкін, і своя Ахматова.
Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером.
Поезія Анни Ахматової світла, чиста, підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XIX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя — самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний.
її поезія — це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь:
Ведь где-то есть жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый...
Там с девушкой через забор сосед
Под вечер говорит и слышат только пчелы
Нежнейшую из всех бесед.
Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності.
В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною:
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Анни Ахматової
У чому Анна Ахматова вбачає своє головне призначення на землі? (та інші запитання)
Біографія Анни Ахматової

544 грн

1 660 грн

355 грн

647 грн
Мне голос был. Он звал утешно,
Он говорил: "Иди сюда,
Оставь свой край глухой и грешный,
Оставь Россию навсегда".
Но равнодушно и спокойно
Руками я замкнула слух,
Чтоб этой речью недостойной
Не осквернился скорбный дух.
Патріотизм і мужність — пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни:
И та, что сегодня прощается с милым,
Пусть боль свою в силу она переплавит.
ы детям клянемся, клянемся могилам,
Что нас покориться никто не заставит!
Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова:
Не страшно под пулями мертвыми лечь,
Не горько остаться без крова, —
И мы сохраним тебя, русская речь,
Великое русское слово.
Свободным и чистым тебя пронесем,
И внукам дадим, и от плена Навеки!
Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя:
Нет, и не под чуждым небосводом,
И не под защитой чуждых крыл, —
Я была тогда с моим народом,
Там, где мой народ, к несчастью, был.
Коли читаєш і перечитуєш вірші Ахматової, відбувається якесь не залежне від тебе самого звільнення душі, і ти разом з поетом приєднуєшся до чогось значного та вічного.