Казкова новела «Крихітка Цахес» відомого німецького філософа і письменника Е. Гофмана поєднує у своєму сюжеті два світи – реальний і казковий. У цьому фантастичному творі автор піднімає достатньо важливі філософські питання. Це кохання і буденність, проблема взаємовідносин людини і природи, боротьба добра і зла. Хоча казка Гофмана – це фантастична картина світу, але в ній можна знайти багато алегорій, які допомагають нам краще зрозуміти цей світ, замислитися над тим, що таке добро, а що таке зло.
Здається, що все дуже просто. Добро – це коли одна людина робить іншій щось добре. Але інколи все відбувається по-іншому і добро перетворюється на справжнє зло. Так трапилося і в новелі: бажаючи добра потворному карлику за ім’ям Цахес, просто жаліючи його від каліцтва, фея подарила йому три чарівні волосини, завдяки яким у очах інших карлик перетворювався на прекрасного юнака.
Та чи оцінив це добро Цахес, чи зрозумів він те, що фея дала йому реальний шанс змінити своє положення, який дається людині лише один раз у житті? Фея дуже сподівалася на те, що Цахес це зрозуміє і почує її: «Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагайся зрівнятися з людиною, на чиїх крилах ти, безкрила каліко, підносишся!»
Та вийшло все по-іншому. Циннобер душе швидко звик до свого нового становища і усе приймав як належне. Він зовсім не обтяжував себе зусиллями для того, щоб стати вихованішим, добрішим і розумнішим. Не страждав він і від докорів совісті. Більш того, він став тим, хто сіє навколо себе розчарування у справедливості і невіру в добро. На замислюючись над своїми вчинками, він робив нещасними оточуючих його людей, які довели своїм талантом і працею, що мають право на славу, щастя і повагу. То ж добро, яке робиться негідній людині, перероджується у зло.
А невігластво таких, як Цахес, сіє зло тим більше, чим вище становище займає людина, і тим більш безапеляційно вона про все судить. Причому у казці таким невігласом був не лише Циннобер, а й Мош Терпін. Цей професор, отримавши посаду директора природничих справ держави, він вдається до того, що ревізує та цензурує місячні та сонячні затемнення, тобто займається нікому непотрібною, безглуздою справою.
З часу написання Гофманом казки пройшло багато часу, але й сьогодні можна зустріти таких, як Цахес – людей, які, не замислюючись, відбирають славу і талант у інших. Можна зустріти і таких, як професор Мош Терпін – людей, які займаються безглуздими, нікому не потрібними справами. При цьому добре зрозуміло, що ніяка висока посада, ніяка приваблююча зовнішність не може зробити людину більш порядною, доброю і освіченою, а тільки наполеглива праця і прагнення до мети.
У казці Гофмана «Крихітка Цахес» зовсім не казкова філософія, яка й сьогодні залишається актуальною. Адже автор у цьому творі прагне попередити нас, що ніхто, крім нас самих не зробить нас краще, ніхто не вирішить за нас наші проблеми і ніхто не проживе за нас наше життя. Для цього кожен з нас повинен докладати власні зусилля, повинен віддано працювати, бо те, що не зароблене власним трудом – чуже, ненадійне і нетривке.
1.Эпиграф к третьей главе: Она была девушка, она была влюблена.
взят из поэмы Мальфилатра “Нарцисс, или Остров Венеры”.
Поэма повествует о любви нимфы (по-гречески: дева, невеста) Эхо к Нарциссу, который влюблен в самого себя.
Аналогия с Татьяной и Онегиным очевидна.
2.Татьяна, любимая героиня Пушкина, не случайно он пишет: " … Я так люблю Татьяну милую мою".
Поэт с большой теплотой рисует образ Татьяны, подчеркивает отсутствие необычайных, из ряда вон выходящих черт. Но героиня в то же время удивительно поэтична и привлекательна.
И Онегин сразу же оценил ее незаурядность, ее возвышенно - романтическую натуру и был немало удивлен тем, что поэт - романтик Ленский ничего этого не замечает и отдает свое предпочтение куда более земной и обыкновенной младшей сестре.
Когда б я был, как ты, поэт
В чертах у Ольги жизни нет
Точь-в-точь в Вандиковой мадонне
Кругла, красна лицом она,
Как эта глупая луна
На этом глупом небосклоне.
Он признался, что если бы был поэтом, выбрал бы Татьяну.
"Этому охлажденному, равнодушному человеку, - писал Белинский - стоило одного или двух невнимательных взглядов, чтобы понять разницу между обоими сестрами, - тогда как пламенному, восторженному Ленскому и в голову не входило, что его возлюбленная была совсем не идеальное и поэтическое создание, а просто хорошенькая и простая девочка, которая совсем не стоила того, чтобы за нее рисковать и убивать приятеля или самому быть убитым".
3.Весь внутренний мир Татьяны заключался в жажде любви; ничто другое не говорило в ее душе; ум ее спал… Она мечтает о человеке, который внес бы в ее жизнь высокое духовное содержание. Такого человека, как ей показалось, она нашла в Онегине.
4.Татьяна воспитывалась под сильным влиянием няни, крепостной крестьянки.
Именно няне героиня поверяет свою сердечную тайну, передавая письмо для Онегина. О няне она с грустью вспоминает в Петербурге. Но какова же судьба Филипьевны? Тот же самый брак без любви:
"Да как же ты венчалась, няня? "-
Так, видно, Бог велел. Мой Ваня
Моложе был меня, мой свет,
А было мне тринадцать лет.
Недели две ходила сваха
К моей родне, и наконец
Благословил меня отец.
Я горько плакала со страха,
Мне с плачем косу расплели,
Да с пеньем в церковь повели.
Безусловно, крестьянская девушка здесь лишена свободы выбора, в отличие от Татьяны. Но сама ситуация брака, восприятие ее повторяются в судьбе Татьяны. Нянино "Так, видно, Бог велел" становится Татьяниным :"Но я другому отдана; Я буду век ему верна"