Ліричний роман Шолом-Алейхема — один з найпоетичніших творів світової літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мову й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша — сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися й уже здійснюються в любові Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються з внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоби протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тому, що він не зміг утримати любов, яка щойно зароджувалася, не звільнив свою царівну. Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому творі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху.
У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих ігор, коли почуття любові лише зароджувалося, до дорослого життя, прощання з дитинством.
Міркуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. Отже, твір Шолом-Алейхема — це ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.
На Максима Ярикова по воскресеньям накатывается страшная тоска – не хочется жить. Неласковая, грубая жена Люда не понимает и не жалеет его. Однажды в таком состоянии Максим идёт развеяться к соседу, Илье Лапшину, у которого гостит родственник – поп.
Поп, крупный мужчина с огромными руками, потчует Максима спиртом и сам тоже пьёт его большими стопками. За выпивкой он читает сокрушённому Ярикову мудрое поучение о том, что без зла в мире человек не сознавал бы и добра, что без мук не было бы и блаженства. Жизнь, по мнению попа, нужно принимать во всех её проявлениях («Живи, сын мой, плач и приплясывай».) Внешне шутовская речь попа заключает в себе глубокий смысл. Наливая себе и Максиму всё новые стопки, поп под конец предлагает ему . Оба они встают. Поп начинает плясать вприсядку, распевая частушки с припевом «Верую, верую!» За ним пускается в пляс и Максим. Сценой этого «радения», где соединяются радость с болью, любовь с яростью, отчаяние с вдохновением, – и завершается рассказ Шукшина.
Объяснение:
если что самое первое можешь не списывать