Що робить людину щасливою? (За повістю Ч. Діккенса “Різдвяна пісня в прозі”)
Не помилюся, коли скажу, що кожен із нас прагне упіймати казкового синього птаха на ім’я Щастя. Звичайно, в усіх нас різні еталони щастя. Та, мабуть, є якісь істини, обов’язкові для всіх, що полегшують його пошуки. Проблему щастя вирішував і Ч. Діккенс, зокрема, у своїй повісті “Різдвяна пісня в прозі”. Найкраще це можна простежити на образі головного героя – Ебізінера Скруджа.
Відомо, що герой був надзвичайно багатий, мав фірму. Але чи був він щасливий? Він взагалі вважав подібні речі дурницею, абсолютно не потрібного в житті. Головним для Скруджа завжди були гроші, він їх любив найбільше.! Але, як відомо, “його багатство і людям не приносить добра, і його не втішає”. Скрудж дуже самотній. Ні родини, ні друзів, він нікого не любив, не здатен навіть співчувати. Та герой не звертав на це уваги.
Хоча буває в житті момент, коли доводиться замислитися над своїм життям. Для Скруджа це були подорожі з Духами Минулого, Теперішнього і Майбутнього. Найсильнішим моментом цієї мандрівки було страшне видовище власної смерті й відкриття того, що вона не викликала ні в кого співчуття. Потрясіння від побаченого підштовхнуло до прозріння й розбудило давно забуте відчуття каяття. А спокута гріхів, як відомо, веде до очищення. Очищення від зла, що панувало в його душі, відродило і серце героя. Скам’яніле від душевного холоду, воно було здатне на вияв лише негативних рис (похмурість, жадібність, жорстокість). Під впливом різдвяної подорожі серце розтануло і стало таким, як у нормальної людини, здатним на добро, милосердя, співчуття, щедрість, людяність. І тільки тепер Скрудж відчув себе щасливим. Ч. Діккенс доходить геніального висновку: “Не гроші роблять людину щасливою, а людяність”. Митець вірив у духовне відродження людини і прагнув донести це до свідомості читачів.
Объяснение:
Переродження Скруджа відбувається під час Різдва, а це період Добра і Радості. "Принцип Добра завжди перемагає, незважаючи на щонайневдячніші обставини і тяжкі перепони", — так писав Діккенс про ці дні.
Подорожуючи з духами Минулого, Теперішнього і Майбутнього, Скрудж починає розуміти, як багато він втратив у житті, і головне — перестав дивитися на світ як дитина, перестав радіти і перестав давати радість іншим. Час невблаганно іде, приходить смерть. Як про нього згадають люди? Тільки назвуть "старим скнарою".
І Скрудж починає розуміти, що гроші — це не головне в житті. "Звичайно, добре слово, привітний усміх грошей не коштує; але часом добре слово — дорожче нам від великих коштів", — так думає тепер Скрудж. Тобто він починає бачити у своїх ближніх, — навіть у тих, хто не має ні грошей, ні долі, — таких самих людей, як він сам. І дивна річ — він став почуватися щасливим: "Я почуваю себе легким, як пушинка; щасливим, як ангел, веселим, як школяр; у мене голова крутиться, як у п'яного... Ой, який же я щасливий!"
Скрудж зрозумів нарешті, що щастя в тому, щоб приносити добро людям. Ось чому він перероджується,
І далі у Діккенса все відбувається, як у казці: "Скрудж став таким добрим другом, добрим господарем і доброю людиною, що навряд чи й був другий такий у доброму старому Лондоні або в якому іншому доброму місті в доброму старому світі".
ответ:Преступление и наказание" — это идеологический роман, в котором сталкивается нечеловеческая теория с человеческими чувствами. Достоевский, великий знаток психологии людей, чуткий и внимательный художник, пытался разобраться в современной действительности, определить меру влияния на человека популярных в то время идей революционного переустройства жизни и индивидуалистических теорий. Вступая в полемику с демократами и социалистами, писатель стремился показать в своем романе, как заблуждение неокрепших умов приводит к убийству, пролитию крови, калеча и ломая молодые жизни.
Главная идея романа раскрывается в образе Родиона Раскольникова, бедного студента, умного и одаренного человека, не имеющего возможности продолжать образование в университете, влачащего нищенское, недостойное человека существование. Рисуя жалкий и убогий мир петербургских трущоб, писатель шаг за шагом прослеживает, как зарождается в сознании героя страшная теория, как она завладевает всеми его помыслами, толкая на убийство.
Значит, идеи Раскольникова порождены ненормальными, унизительными условиями жизни. Кроме того, пореформенная ломка разрушила вековые устои общества, лишая человеческую индивидуальность связи с давними культурными традициями общества, исторической памяти. Личность человека освобождалась, таким образом, от каких-либо нравственных принципов и запретов, тем более, что Раскольников на каждом шагу видит нарушение общечеловеческих моральных норм. Честным трудом невозможно прокормить семью, поэтому мелкий чиновник Мармеладов окончательно спивается, а его дочь Сонечка идет на панель, ведь иначе погибнет с голоду ее семья. Если невыносимые условия жизни толкают человека на нарушение нравственных принципов, значит, эти принципы являются чепухой, то есть их можно не принимать во внимание. Примерно к такому выводу приходит Раскольников, когда в его воспаленном мозгу рождается теория, согласно которой он делит все человечество на две неравные части. С одной стороны, это сильные личности, "сверх-человеки" типа Магомета и Наполеона, а с другой — серая, безликая и покорная толпа, которую герой награждает презрительным наименованием — "тварь дрожащая" и "муравейник".
Обладая изощренным аналитическим умом и болезненным самолюбием. Раскольников вполне естественно задумывается о том, к какой половине принадлежит он сам. Конечно, ему хочется думать, что он — сильная личность, которая, по его теории, имеет моральное право на преступление ради осуществления гуманной цели. Какова же эта цель? Физическое уничтожение эксплуататоров, к которым Родион причисляет зловредную старушонку-процентщицу, наживавшуюся на человеческих страданиях. Поэтому нет ничего плохого в том, чтобы, убив никчемную старуху, воспользоваться ее богатствами для бедным, нуждающимся людям. Эти мысли Раскольникова совпадают с популярными в 60-е годы идеями революционной демократии, но они в теории героя причудливо сплетаются с философией индивидуализма, допускающей "кровь по совести", нарушение моральных норм, принятых большинством людей. По мнению героя, исторический прогресс невозможен без жертв, страданий, крови и осуществляется сильными мира сего, великими историческими личностями. Значит, Раскольников мечтает одновременно и о роли властелина, и о миссии Но христианская, самоотверженная любовь к людям несовместима с насилием и презрением к ним.
Объяснение: