Мельпомена — це муза трагедії. В оді «До Мельпомени» поет упевнений, що є пам’ятники, яким не загрожують ні дощі, ні буревії. Вони — у пам’яті людей, адже йдеться про найкращих, найзнаменитіших діячів в історії людства. Вони — у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий поет.) У вірші присутні автобіографічні відомості «Я — славний з убогого» — Горацій нагадує про своє «заплямоване» походження: адже він був сином колишнього раба.) У вірші Горацій згадує про заслугу в галузі поетичного мистецтва. «Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші» — це означає, що Горацій писав латиною, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм.) «До Мельпомени» незвичайний вірш, автор зводить пам’ятник собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. Поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка Мельпомени.
Алёша очень добрый, скромный, трудолюбивый мальчик. Он очень любит Чернушку и защищает её! Если ты читала этот рассказ, то ты знаешь что он чёрную курицу Чернушку от кухарки, которая хотела её поймать и зарезать, он пожертвовал своей самой дорогой вещи которая дала ему бабушка. Но когда Чернушка (подземный житель) познакомила его с Королём, тот дал ему конопляное семечко, которое могло сделать так, чтобы Алёша мог рассказать уроки не уча. После этого случая Алёша стал ленивым, не послушным, плохим мальчиком. Но в конце рассказа он все равно становится таким же добрым, скромным, трудолюбивым мальчиком.
Вывод: Алёша очень добрый скромный и послушный мальчик!
