маруся чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. за переказами, народилася близько 1625 р. в полтаві в родині козака гордія чурая. через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. якось у бою потрапив у полон і був страчений. вважається народним героєм, оспіваний у думі.
маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в полтаві — через славного батька, а також завдяки марусиному дару складати й співати чудові пісні.
вважають, їй належать такі відомі пісні, як «засвіт встали козаченьки», «летить галка через », «віють вітри, віють буйні», «ой не ходи, грицю», «ой боже ж мій, боже, милий покидає», «на городі верба рясна», «в кінці греблі шумлять верби» та ін.
вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. до неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею іван іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана якова іскри-остряниці). але чураївна любила іншого — григорія бобренка… а втім, усі колізії долі дівчини, які доносять м.дерегус. до нас народні перекази, докладно змальовано в романі маруся чурай л. костенко.
таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблювали багатьох митців: л. боровиковського («чарівниця»), с. руданського («розмай»), в. самійленка («чураївна»), м. старицького («ой не ходи, грицю, та й на вечорниці»), о. кобилянську («у неділю рано зілля копала»). і все ж най-панорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю марусі вдалося змалювати саме л. костенко.
поштовхом до написання роману стала одна з пісень марусі чурай — «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.
Необычный город. Необычный город- город, где нечего нельзя предсказать, в нём всегда всё неожиданно. Однажды, один человек по имени (имя). Он путешествовал по миру и мечтал найти спокойное место, чтобы отдохнуть от суеты. Потеряв карту пути, он не осознавал где находиться и решил идти куда глаза глядят. Набрёл он на необычный город. В городе было множество высоких зданий, он был прекрасный. В городе было много тихо, и в нём никто не жил. Путешественник удивился, и подумал "Кто же всю эту красоту построил?" Но ему это узнать так и не удалось. С тех пор он живёт здесь очень давно, в тишине и покое. Знаю, получился бред, но я это долго соченяла..
маруся чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. за переказами, народилася близько 1625 р. в полтаві в родині козака гордія чурая. через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. якось у бою потрапив у полон і був страчений. вважається народним героєм, оспіваний у думі.
маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в полтаві — через славного батька, а також завдяки марусиному дару складати й співати чудові пісні.
вважають, їй належать такі відомі пісні, як «засвіт встали козаченьки», «летить галка через », «віють вітри, віють буйні», «ой не ходи, грицю», «ой боже ж мій, боже, милий покидає», «на городі верба рясна», «в кінці греблі шумлять верби» та ін.
вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. до неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею іван іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана якова іскри-остряниці). але чураївна любила іншого — григорія бобренка… а втім, усі колізії долі дівчини, які доносять м.дерегус. до нас народні перекази, докладно змальовано в романі маруся чурай л. костенко.
таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблювали багатьох митців: л. боровиковського («чарівниця»), с. руданського («розмай»), в. самійленка («чураївна»), м. старицького («ой не ходи, грицю, та й на вечорниці»), о. кобилянську («у неділю рано зілля копала»). і все ж най-панорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю марусі вдалося змалювати саме л. костенко.
поштовхом до написання роману стала одна з пісень марусі чурай — «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.