Повесть «тарас бульба», написанная известным деятелем николаем васильевичем гоголем — яркий пример моральных и социальных устоев времен казачества. народный герой в этом произведении описана жизнь бесстрашного героя, атамана войска казачьего тараса бульбы. он обладал неимоверной твердостью характера, целеустремленностью, непоколебимостью своих убеждений, безграничной отвагой и ловкостью в бою. для него существовало только три святыни — это отчизна, православная вера и боевые побратимы. с точки зрения социальной значимости на то время тарас бульба выступал настоящим героем, истинным сыном своего народа. писатель показывает нам бесстрашного воина, который имеет четко обозначенные цели в жизни, подчиненные только лишь его внутренним принципам. а те, в свою очередь, направлены исключительно на благополучие отчизны и свободное существование своих земляков. тарас знал и понимал, что на него и его боевых товарищей возложена великая миссия. если они не справятся с ее выполнением, то над страной нависнет страшная угроза порабощения. потому и дрался с врагом каждый раз, как в последний. по этой же причине всегда призывал товарищей не иметь страха и помнить только то, что в их руках судьба многострадальной родины. моральный антигероизм если рассматривать отважного казака бульбу с точки зрения морали, то сложно говорить о каком-либо героизме с его стороны. он не проявлял особой привязанности к своей семье. по-настоящему близкими людьми для него были казаки. находиться возле жены долго он не мог — считал, что таким образом «обабится» и потеряет статус «доброго вояки». своих сыновей герой видел исключительно через призму принадлежности к войску запорожскому. только исповедуя отцовские принципы, остап и андрей могли быть достойными называться его сыновьями. но даже в таком случае бульба относился к ним, как к товарищам и соратникам в общем деле. настоящей отцовской любви сыновья так и не узнали. такое положение вещей доказывает и тот факт, что тарас собственноручно убил младшего сына. андрей влюбился в полячку, тем самым изменив своему народу. для бульбы это стало непростительным предательством и сокрушительным ударом по чести. остапа же, наоборот, казак поддерживал до последнего вздоха, потому что тот свято соблюдал отцовские заветы и был так же отдан душой своей стране. можно смело сказать, что для своей семьи тарас был героем ровно настолько, как и для каждого земляка, которого он защищал. бесконечные нападки соседних государств и попытки поработить стран
«Гуси-лебеді летять» аналіз твору Рік написання: 1963 Жанр: автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком. Ідея «Гуси-лебеді летять»: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились». Герої твору «Гуси-лебеді летять» Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»… Особливості твору «Гуси-лебеді летять» • розповідь від першої особи; • автобіографічність; • символічний образ гусей-лебедів; • зв’язок з народознавством; • наявність ліричних відступів (розмірковування хлопчика над власними вчинками, поведінкою інших людей, сприйняття ним оточуючого світу; розповідь про минуле життя інших героїв). Про що «Гуси-лебеді летять» Тільки-тільки відлютувала громадянська війна. Через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо Пілсудського. У лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько Себастіян називає бандитами. З Херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. Про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», Антанту, розруху. «Рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». Незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля. Цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «…колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «…що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше». «Гуси-лебеді летять…» історія створення У 1963 році Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять», де показує людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів. Повість «Гуси-лебеді летять» М. П. Стельмах присвятив своїм батькам — «з любов’ю і зажурою». У творі М. Стельмах показав лад сільського життя з його естетикою, педагогікою й етикою не в якомусь законсервованому стані, а в складній історичній динаміці — під колючими вітрами часу (1921–1922 роки). 11
ответ:нет
Объяснение:всё равно её убили бы