ответ:
тихон иванович кабанов - сын богатой купчихи кабанихи. у тихона есть сестра варвара кабанова. тихон женат на молодой женщине, главной героине пьесы - катерине кабановой. возраст тихона кабанова не уточняется автором, но, судя по всему, это уже не молодой мужчина. тихон кабанов - бесхарактерный мужчина, настоящий "маменькин сынок". тихон не смеет ступить и шагу без согласия матери. при этом он глубоко несчастлив и живет в доме матери, как в тюрьме. когда погибает катерина, тихон винит во всем свою злую мать, не признавая за собой вину.
тихон кабанов - сын купчихи кабанихи, "маменькин сынок", который во всем слушается мать: " как же я могу, маменька, вас " ", кажется, маменька, из вашей воли ни на " тихон, как и остальные члены семьи, терпит обиды от своей вздорной матери: " когда же я, маменька, не переносил от " (переносит обиды) тихон - дурак, глупый человек. он сам признается, что у него нет своего ума, поэтому он во всем слушается матери: " у нее муж и дурак, да свекровь-то больно " (кудряш о тихоне) " бы уж вам, сударь, своим умом " ", говорят, своего-то ума. и, значит, живи век " тихон - мягкий, плаксивый мужчина: " ты уж испугался, " " ты сиротой-то прикидываешься! что ты нюни-то распустил? ну, какой ты муж? посмотри ты на себя! станет ли тебя жена бояться после "
объяснение:
ответ:
м. булгаков в романі “майстер і маргарита” утверджує цінності творчості і кохання та їхньої рятівної сили в долях майстра і маргарити.
образові майстра віддана найдорожча булгакову ідея безсмертя справжнього мистецтва. персонаж майстра містить чимало автобіографічних елементів, у цьому образі відбилися риси гетевського фауста, письменника м. гоголя. головним є те, що булгаківський майстер змальований як узагальнений образ митця. ідея істинності мистецтва майстра розкривається через систему протиставлень цього героя офіційному
літературному світу. і тема роману, за який узявся майстер, і напрямок її розробки, діаметрально протилежний виховному курсу, що його провадила тоталітарна влада, і його дивовижна, незнайома ідеологічним догмам і приписам духовна свобода – все це суперечить офіційному еталону радянського письменника. майстер відверто виражає почуття відрази до примітивної та бездарної літературної продукції, що її співці радвлади. а після подання рукопису роману на суд арбітрів радянського красного письменства він стає відкритим об’єктом для нищівної критики колег по літературному цеху. вирізняє майстра
з-поміж юрби берліозів та рюхіних і його письменницький “непрофесіоналізм”. адже за фахом і родом занять він був істориком, внутрішня потреба написати роман виникла у нього так само спонтанно, як зародилася любов між ним і маргаритою). найпершим доказом істинності мистецтва майстра є те, що написаний ним роман достеменно відтворював єршалаїмські події. незаперечна достовірність цього “п’ятого євангелія”, написаного майстром через багато століть після розправи над христом і на тлі розквіту войовничого атеїзму у срср„ підкреслюється розповіддю свідка цих подій воланда та сновидінням івана, котре подається як органічне продовження цієї розповіді.
тема істинності роману про єршалаїмську трагедію створює простір для численних паралелей між майстром і ієшуа. так само, як ієшуа, майстер є носієм вічної істини, так само він через служіння цій істині вступає в конфлікт із владою і проходить свій хресний шлях. однак, на відміну від ієшуа, майстрові бракує духовних сил витримати важкі випробування і в цьому є трагізм його долі. морально зламавшись під натиском зовнішнього світу, він кидає рукопис у вогонь – тобто зрікається і свого мистецького дару, і своєї мистецької місії. тим часом відмова від мистецтва означає для героя відмову від життя: він знаходить притулок у психіатричній лікарні та заспокоюється вірою у власне божевілля. таким чином він відмовляється від боротьби, від любові, від самого себе. ось чому після смерті майстра його душа, що зазнала трагічного зриву, потрапляє не до “царства світла”, а до царства “спокою”: “він,- говорить вісник божественної волі левій,- не заслужив світла, він заслужив спокій”. довгожданий, омріяний героєм спокій був водночас і знаком нагороди за його прижиттєві муки, і знаком прощення його людської слабкості.
у романі стверджується думка про фатальну приреченість носіїв вічних цінностей (істинної любові, істинного мистецтва, істинної моральності) у тоталітарному суспільстві, а звідси й тема трагічності долі справжнього митця.
объяснение: