Ця думка загалом має бути основоположною для кожного вченоголітературознавця, бо закликає у дослідженнях літературного твору
відштовхуватися безпосередньо від нього, а не від аналізу, який здійснили
інші, бо
літературний твір – це суто інтенційний твір, джерелом існування якого є творчі акти
свідомости автора, а фізичною підставою – текст, усталений на письмі або за до ншого фізичного засобу можливої репродукції (наприклад, на магнітофоні). Завдяки
двоплановості його мови він водночас інтерсуб’єктивно доступний і відтворюється, тому
стає предметом інтенційним, інтерсуб’єктивним з огляду на певну суспільність читачів. Як
такий він не психічний, а трансцендентний стосовно усіх свідомих переживань як автора,
так і читачів2
.
Одним із вихідних пунктів цього аналізу роману П. Куліша буде
настанова Р. Інґардена розмежовувати сам твір художньої літератури як
художній об’єкт та його естетичну конкретизацію як об’єкт естетичний3
.
Доповненням цьому є застосування ідей вченого про конкретизацію
літературного твору, якою дослідник називав таке ціле, «в якому твір
виступає як уже доповнене та змінене читачем у процесі читання»4
.
Спробую це показати на прикладі центральних, чи сказати б, концептуальних образів, якими в романі є дорога та, зрозуміло, власне чорна
рада. Ці слова, якщо користуватися поняттями Романа Інґардена, є так
званою «неповною визначенністю чи схематичністю»5
, причому
вживаючись як у прямому, так і переносному значеннях. Інтерпретація, чи,
як сказав би Р. Інґарден, конкретизація цих понять (у даному випадку має
йтися також про елементи історичного коментаря) та якомога повніше
з’ясування їхньої ролі в художньо-історичній системі Чорної ради дасть
змогу поглибити та значною мірою верифікувати наше сприймання
й оцінку роману, глибше збагнути його історико-літературну та естетичну
сутність.
Коли значення слова «дорога» цілком зрозуміле, то про те, що таке
«чорна рада» варто сказати докладніше. Це словосполучення у цьому
контексті означає загальну козацьку раду за участи черні, тобто селян та
Образ Пугачева в романе А.С Пушкина "Капитанская дочка"-это образ народа,народного гнева ,бунтарства русской души и беспощадной силы.Художественный образ Пугачёва изображён в соответствии с литературными принципами произведения,а не с историческими принципами исследований,поэтому автор даёт представление о Пугачёве,как о человеке,а не как о кровавом и бессердечном главаре бунта. Есенин создаёт сложный образ Пугачёва-это сильный,решительный человек,который обдуманно идёт на восстание,оценив всю боль народную и услышав мольбы людские.Емельян пытается построить крестьянский раз,изменить жизнь к лучшему.Пугачёв не сторонник жестокого мятежа, беспощадного и стихийного,он хочет справедливой войны,подготовленной. За "новый мир" он идёт до конца,не веря в поражение,но соратники предают его.Трагедия Пугачёва в том,что он не смог передать людям силу своей веры в победу,он не смог обуздать стихию бунта и остаётся один,попадая на плаху. Оба автора сошлись во мнении,что Емельян Пугачёв-казак,истинный сын своей Родины.Хоть он жесток и беспощаден к врагам,но в тоже время доверчив,как ребёнок и благодушен к тем,кто был с ним добр.Умеет понимать русских мужиков,ведёт их за сбой,зная свою обречённость.Народ любит Пугачёва,давно ждал такого атамана,за которым идти на смерь не страшно.Народный идеал,любящий свой народ и готовый умереть за него.Емельян-человек чести и слова,не смотря на своё недворянское происхождение. Образ пушкинского Пугачёва отличается от Есенинского,мнения авторов различны.У Есенина Пугачёв главный герой,у Пушкина-второстепенный. Есенинский образ поэтизирован,идеализирован, Пушкинский литературный образ основан на основе исторического.У Есенина Пугачёв называется царём,чтобы повести народ за собой,у Пушкина он атаман и самозванец. Пугачёв в поэме -не сторонник жестокого мятежа,беспощадного и стихийного,он хочет справедливой войны.в повести Пушкина образ Пугачёва-это образ восставшего народа,гордого и беспощадного,полного гнева и жестокости. Сподвижники Пугачёва у Пушкина-шайка убийц,страшные,лихие люди,у Есенина-единомышленники,друзья,смелые, отважные люди,но предавшие атамана.Есенина волновал вопрос крестьянского рая,а Пушкина-вопрос чести и достоинства дворянства. Так кто же Пугачёв,народный герой и или кровавый убийца и самозванец? Пушкин не даёт прямого ответа на вопрос,автор оставляет выбор за читателем,решить самим,кто же такой Емельян Пугачёв.Есенин рисует образ исторической фигуры,Пугачёв-новый герой,с которому автор относится с симпатией,сочувствием и пониманием.
Объяснение:
Ця думка загалом має бути основоположною для кожного вченоголітературознавця, бо закликає у дослідженнях літературного твору
відштовхуватися безпосередньо від нього, а не від аналізу, який здійснили
інші, бо
літературний твір – це суто інтенційний твір, джерелом існування якого є творчі акти
свідомости автора, а фізичною підставою – текст, усталений на письмі або за до ншого фізичного засобу можливої репродукції (наприклад, на магнітофоні). Завдяки
двоплановості його мови він водночас інтерсуб’єктивно доступний і відтворюється, тому
стає предметом інтенційним, інтерсуб’єктивним з огляду на певну суспільність читачів. Як
такий він не психічний, а трансцендентний стосовно усіх свідомих переживань як автора,
так і читачів2
.
Одним із вихідних пунктів цього аналізу роману П. Куліша буде
настанова Р. Інґардена розмежовувати сам твір художньої літератури як
художній об’єкт та його естетичну конкретизацію як об’єкт естетичний3
.
Доповненням цьому є застосування ідей вченого про конкретизацію
літературного твору, якою дослідник називав таке ціле, «в якому твір
виступає як уже доповнене та змінене читачем у процесі читання»4
.
Спробую це показати на прикладі центральних, чи сказати б, концептуальних образів, якими в романі є дорога та, зрозуміло, власне чорна
рада. Ці слова, якщо користуватися поняттями Романа Інґардена, є так
званою «неповною визначенністю чи схематичністю»5
, причому
вживаючись як у прямому, так і переносному значеннях. Інтерпретація, чи,
як сказав би Р. Інґарден, конкретизація цих понять (у даному випадку має
йтися також про елементи історичного коментаря) та якомога повніше
з’ясування їхньої ролі в художньо-історичній системі Чорної ради дасть
змогу поглибити та значною мірою верифікувати наше сприймання
й оцінку роману, глибше збагнути його історико-літературну та естетичну
сутність.
Коли значення слова «дорога» цілком зрозуміле, то про те, що таке
«чорна рада» варто сказати докладніше. Це словосполучення у цьому
контексті означає загальну козацьку раду за участи черні, тобто селян та