Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення»
ответ:Цитатна характеристика Діка Сенда “П’ятнадцятирічний капітан” Опис Діка Сенда: Дік Сенд був середній на зріст, міцно збудований, чорнявий, із синіми рішучими очима. Робота моряка підготувала його до життєвої боротьби. Його розумне обличчя дихало енергією. Це було обличчя не тільки хороброї, а й завзятої людини. У п’ятнадцять років хлопець уже міг приймати рішення і доводити до кінця свої задуми. Його вигляд, жвавий і серйозний водночас, привертав до себе увагу… Дуже рухливий, спритний і міцний фізично, Дік Сенд був один із тих обранців долі, про яких можна сказати, що вони народилися з двома правими руками й двома лівими ногами. Хоч би що вони робили — їм усе “з руки”; хоч би з ким вони йшли — вони завжди крокують “у ногу”.
Объяснение:
Совсем несложный ответ для тех, кто прочитал рассказ, хотя бы его первую часть.
Автор рассказывает о необычном для деревенских жителей того времени событии: в село приехал фотограф.
Фотограф должен был запечатлеть на снимке учеников местной школы.
Но сам автор, мальчик Витя, (рассказ автобиографический) не попал на фотографию, так как тяжело у него заболели ноги после катания в снегу. Как он ни хотел пойти фотографироваться, но не смог пройти и шага: болели ноги. Его друг Санька остался с ним и тоже не пошел фотографироваться.
Вити нет на той школьной фотографии, но сама фотография у него сохранилась. Он помнит те дни и тех ребят на фотографии. Поэтому рассказ назван автором "Фотография, на которой меня нет".
Объяснение:
Совсем несложный ответ для тех, кто прочитал рассказ, хотя бы его первую часть.
Автор рассказывает о необычном для деревенских жителей того времени событии: в село приехал фотограф.
Фотограф должен был запечатлеть на снимке учеников местной школы.
Но сам автор, мальчик Витя, (рассказ автобиографический) не попал на фотографию, так как тяжело у него заболели ноги после катания в снегу. Как он ни хотел пойти фотографироваться, но не смог пройти и шага: болели ноги. Его друг Санька остался с ним и тоже не пошел фотографироваться.
Вити нет на той школьной фотографии, но сама фотография у него сохранилась. Он помнит те дни и тех ребят на фотографии. Поэтому рассказ назван автором "Фотография, на которой меня нет".