— «Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».
— «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком».
— «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».
— «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».
— «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися».
— «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли».
— Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».
— «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці».
— «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати».
— І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись».
— «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без
Объяснение:
Роман А.С. Пушкина «Капитанская дочка» – историческое произведение. Однако его главные герои – вымышленные автором персонажи. А.С. Пушкин ведет повествование о Пугачеве, народном бунте и Екатерине II от лица Петра Андреевича Гринева, офицера далекой Белогорской крепости.
Почему так важна история Гринева? С ее автор решает важнейшие нравственные проблемы, такие, как проблема чести и долга. Ведь не случайно эпиграфом к роману стала народная пословица «Береги честь смолоду».
Принципы чести и долга
воплощает отец Гринева, считающий, что служба не в том, чтобы угождать начальству и повесничать в гвардии. Так же считает его старинный друг, генерал из Оренбурга, куда прислали служить Петра Гринева. Такими же «добрыми и честными» людьми были капитан Миронов, поручик Иван Игнатьич войны с турками и шведами, служившие верой и правдой. Отказавшись присягнуть самозванцу, они погибают на виселице, оставшись верными присяге и воинскому долгу.
потому что этот селовек ведет себя в лббой ситуации как трус