(Киев)
В статье рассмотрены важнейшие составляющие поэтического мира лирики Д.Быкова, в частности метафизический текст и метатекст, антиномичность как существенная черта идиостиля, отражение чеховской и пастернаковской импрессионистической поэтики в образно-стилевой системе поэта.
Ключевые слова: метафизическая традиция, метатекст, игровая поэтика, металирика, интертекст.
Заярна І.С. Своєрідність поетичного світу Дмитра Бикова (книга «Последнее время. Стихи. Поэмы. »).
У статті розглянуто важливі складові поетичного світу лірики Д.Бикова, зокрема метафізичний текст та метатекст, антиномічність як суттєву рису ідіостилю, віддзеркалення чеховської та пастернаковської імпресіоністської поетики в образно-стильовій системі митця.
Ключові слова: метафізична традиція, метатекст, ігрова поетика, металірика, інтертекст.
Irina Zayarnaya. Singularity of the poetical world of D. Bykov (the book «Последнее время. Стихи. Поэмы. »).
The article deals with the most important components of poetical world of D.Bykov’s lyrics, such as metaphysical text, metatext, antinomy as a significant feature of idiostyle, reflection of Chekhov’s and Pasternak’s impressionistic poetics in the author’s imaginative-style system.
Key words: metaphysical tradition, metatext, witty poetics, metalyrics, intertext.
Поэтическое творчество Дмитрия Быкова – талантливого прозаика, поэта, журналиста, автора нескольких романов и художественных биографий русских писателей, лауреата литературных премий имени А. и Б.Стругацких, «Национальный бестселлер» и «Большая книга» – представляет знаменательное явление в современной русской литературе.
Многогранный поэтический мир, подчеркнуто традиционный поэтический слог и мастерская виртуозность стихотворца сразу же берут в плен читателя и не отпускают его до последней строчки. В его текстах привлекательны комбинация прозрачности смысла, поэтической легкости, и в то же время – сложность философской проблематики, глубина постановки онтологических проблем, сочетание игровой поэтики с проникновенным лирическим чувством, которым поэт охватывает весь мир.
Достаточно сказать, что Быков соединил в своем стиле традиции мировой и русской поэтической классики и Серебряного века с опытом постмодернизма, своеобразно переплавив их в подчеркнуто игровой поэтике. Критик и литературовед И.Роднянская совершенно справедливо узрела в нем «лирика собственной персоной, ошеломляющего естественностью стихоговорения и вольным богатством словаря» [Роднянская 2007: 209].
По мироощущению Дм. Быков – поэт-филолог и философ, представитель художественной интеллигенции, взращенный на богатых традициях русской и мировой культуры, переживший закат советской и постсоветскую эпоху, драматически ощущающий свое время как время всеобщего распада и вселенского хаоса, насквозь пропитанное эсхатологическими настроениями. Критик Алексей Дидуров подчеркнул, что Дмитрий Быков – один из лучших поэтов нашего времени, «когда за художественную правду уже ничего не бывает – ни славы, ни тюрьмы, ни денег» (курсив наш – И.З.) [Дидуров 1998: 252]. Сам же поэт прекрасно выразил эту мысль, перефразируя известную цитату из А.С.Пушкина: «Никто уже не требует поэта / К священной жертве – бог с тобой, живи / И радуйся. / Тебе не уготован священный жребий, бешеный распыл: / Как будто мир во мне разочарован. / Он отпустил меня и отступил» [Быков 2007: 48][1]. Роль литературы в обществе, а шире – соотношение искусства и действительности частично отражает философию времени. А это одна из проблем, которая волнует писателя. Свое место на поэтическом Олимпе Быков не без иронии определил следующим образом: «Я поэт, но на фоне Блока я не поэт. / Я прозаик, но кто сейчас не прозаик?».
Попытаемся обозначить основные составляющие поэтического мира Дм. Быкова, опираясь на недавно изданную книгу стихотворений, и поэм – «Последнее время» (2007), куда автор поместил стихи, написанные за двадцать лет творческой работы.
Очевидно, что наиболее значимой, едва ли не основной особенностью идиостиля поэта является антиномичность, парадоксальное схождение крайних полюсов, контрастов. Они обнаруживаются как в смысловой сфере, в самоидентификации лирического героя, так и в стиле, образности. С одной стороны, глубокий лиризм, предельное самообнажение лирического чувства. С
ответ: образи головних героїв
Головні герої “Дорогою ціною”– Соломія та Остап. Закохані, але змушені розлучитися через примху пана, молоді люди не стали коритися долі, вирішуючи втекти в Бессарабію у пошуках кращого життя. Однак, їхній шлях був нелегким й трагічним. Автор розкриває образи саме в боротьбі з лихою долею, підкреслюючи гідність та глибокий психологізм головних персонажів. З першого погляду Соломія та Остап є типовими представниками селянства того часу, однак при глибшому розумінні твору, при подальшому аналізі поведінки головних героїв стає зрозумілим той факт, що перед нами непересічні залякані селяни-кріпаки, а люди, сповнені почуття гідності, прагненням до волі, здатними нести відповідальність за прийняті рішення й за своє життя. Треба зазначити, що жага волі присутня не тільки в зовнішня – скинути с себе кріпацьке ярмо, жити як людина -, а й внутрішня – мати змогу самому приймати рішення, бути вірним своїм принципам. Остап “Дорогою ціною” Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».
Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину.
Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…».
На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…»
Объяснение:
Ось силка там є ще інші
https://dovidka.biz.ua/dorogoyu-tsinoyu-harakteristika-geroyiv/