огрядний джентильмен, товстий, бондючий, повільний, заплилі жиром очиці, тий, бундючний і повільний. На ньому були бахматі штани в дрібну білу й чорну клітинку, не надто охайний чорний сюртук, незастебнутий спереду, жовтаво-сірий жилет з важким мідним ланцюжком, на якому теліпався квадратний шматочок металу, просвердлений посередині, що правив за прикрасу. Потертий циліндр і брудно-коричневе пальто з пожмаканим оксамитовим коміром лежали на стільці поряд з ним. Коротко кажучи, хоч як я вдивлявся, але не бачив у цьому чоловікові нічого незвичайного, крім вогненно-рудої чуприни й дуже засмученого виразу обличч
Стихотворение «К ответу» Владимира Маяковского — протест поэта против затянувшейся Первой Мировой войны. В нем также четко слышится призыв к народу о неповиновении властям.
В. Маяковский обращается к народу, солдату Первой Мировой. Он обращается к читателю, спрашивая : «за что воюем?». Прогнивший царский «режим», прогнившее русское общество не стоит ломаного гроша, по мысли молодого поэта. Его заботят «поломанные ребра» целого мира. «Албания, Босфор, Месопотамия» звучат как названия мифических мест, за которые уж точно не стоит умирать. Поэт во : за что? Во имя чего? Поэт восклицает: кто над небом боев? И сам же отвечает: не свобода, не Бог, а деньги. Владимир Маяковский пишет о земле как о живом существе, она дрожит, нагая и голодная, ее душу вынимают, топчут. В тексте присутствуют такие эпитеты, как «кровавой баней», «человечьих свор». Ареной войны поэт делает весь мир, все человечество. Он в ужасе требует остановить «мировую бойню», требует «к ответу» ее зачинщиков и сторонников. Он не хочет дожидаться суда истории — суд должен состояться немедленно.
огрядний джентильмен, товстий, бондючий, повільний, заплилі жиром очиці, тий, бундючний і повільний. На ньому були бахматі штани в дрібну білу й чорну клітинку, не надто охайний чорний сюртук, незастебнутий спереду, жовтаво-сірий жилет з важким мідним ланцюжком, на якому теліпався квадратний шматочок металу, просвердлений посередині, що правив за прикрасу. Потертий циліндр і брудно-коричневе пальто з пожмаканим оксамитовим коміром лежали на стільці поряд з ним. Коротко кажучи, хоч як я вдивлявся, але не бачив у цьому чоловікові нічого незвичайного, крім вогненно-рудої чуприни й дуже засмученого виразу обличч