Чему нас учат притчи?
Притчи - это истории которые вдохновляют нас творить добро другим и т.д, на примере реальных и возможных жизненных ситуаций. Они показывают судьбы добрых и подлых личностей и укрепляют нашу веру в господа.
Притчи зародились очень давно, когда Иисус был на земле. Он рассказывал притчи всем окружающим людям, учил людей добру. С притч он просвятлял человеческий разум, отражал всю возможную доброту мира сего. Но дьявол увы не слабак, многие люди поклоняются ему и для них притчи не имеют значения. Первую притчу которую я услышал это притча о блудном сыне, она учит нас дорожить всем что у тебя есть. Она показывает что есть вещи ценнее финансового богатства это дорогие тебе люди, даже когда сын фактически плюнул отцу в душу, отец не отрекся от него - а простил. Еще одна притча отучает нас от гордыни за содеянные поступки. Был человек который сделал много добра людям, но очень гордился этим и возможно даже ждал отдачи. Но перед смертью своею он успел совершить доброе дело, он старушке - но не загордился этим, вовсе забыв об этом. Когда его судили - весы показывали в ад, потом ангел поставил на чашу добра тот случай и весы показывали в рай! Еще одна запомнившеяся мне притча эта притча про путника, которому долго не окружающие, но потом ему все таки подсобил один человек. Уже становится понятно, что в этой притче сказано чтт нужно другим. Этого путника избили грабители и забрали все, а другие люди боялись что их тоже изобьют и не подходили к истощенному и обезвоженному человеку. Но один добрый человек его напоил, накормил и уложил спать за это он был награжден!
Тут может и нету 190 слов, но это все что я смог написать.
Український варіант модерну був досить своєрідним і мав свої особливості. В силу того, що українські землі не мали власної державності, були роз’єднані і фактично перебували в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськими країнами, тому і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими.
Ці фактори і визначили приглушений, слабко виражений, нерозвинутий характер українського модерну. Ось чому характерною рисою українського імпресіонізму, наприклад, є деяка декоративність, передусім перевага елементів рисунку над кольором. Тут уже проявилися деякі основні риси, притаманні українській образотворчості, а саме: як культ лінії; схильність до чіткого графізму тощо. Окремі злети світового рівня тільки відтіняли загальну провінційність та глибоку традиційність української культури.
Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців. Цей стиль, особливо в літературі, зазнав значного впливу романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу.
Своєрідність українського варіанта модернізму полягає в тому, що він із естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище. Став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової само-ідентифікації, тобто вирізнення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення - визначення свого місця і ролі в сучасному світі.
Объяснение: