П’єса «Ляльковий дім» є одним з найкращих творів норвезького драматурга Генріка Ібсена. Цей твір здійняв у суспільстві неабиякий резонанс, адже він був одним із перших представників «нової драми». П’єса не підпорядковувалася вже давно звичним канонам драматичних творів, у ній з’явилися модерністські ознаки, що передбачали можливість декількох варіантів трактування змісту. У центрі твору — образ головної героїні, привітної та веселої жінки на ім’я Нора Хельмер. Усі події відбуваються в домі Хельмерів і розкривають певні грані подружнього життя героїв. Нора віддавала всю себе своєму чоловікові, йшла на самопожертви та вирішилась на обман для того, щоб зберегти його самоповагу та гідність, а Торвальд сприймав шлюб насамперед як можливість виглядати кращим у очах суспільства, його цілком влаштовували самообман та фальш. На мою думку, ми не маємо права звинувачувати Нору, адже вона прийняла рішення бути людиною, розібратися в собі та нарешті розірвати фальшиві стосунки, що стримували її все життя. Героїня сама розуміє, що вона була лише лялькою: спочатку в руках батька, потім — Торвальда. Але, незважаючи на це, ця тендітна жінка змогла врятувати чоловіка та винести сім’ю на своїх плечах. Нора — це унікальна жінка, адже вона змогла відважитись на пошуки власного я, відстояти свою гідність та заявити суспільству, що його правила є меншою мірою не досконалими.
Объяснение:
XIX сторіччя в Європі стало часом конструювання національних історій. На теренах Російської імперії процес дещо забарився і припав головний чином на рубіж XIX-XX сторіч. Повсюдне відчуття роз’єднаності, пошук своєї національної ідентичності, що спирається на дослідження історії, задали сутнісний вектор мистецтву «срібної доби» – історичний та жанровий живопис посилюють свої позиції. Цим можна пояснити один з основних парадоксів образотворчого мистецтва періоду: реалізм у ньому мав не меншу долю від символізму, акмеїзму, авангарду тощо. Бо саме на реалізм і спирався історичний живопис. Російський модернізм не заперечив реалізм, а, скоріше переформатував його у «символічний реалізм» і вмістив у лави своїх течій. Від «документування» реальності митці перейшло до її проєктування та вироблення нової системи цінностей. А прагнення єдності додало до цього поєднання релігійних мотивів.
Серед найвідоміших представників: Ілля Рєпін, Михайло Нестеров, Володимир Маковський, Микола Богданов-Бєльський, Микола Пимоненко, Зінаїда Серебрякова та інші.