Як знайти спільну мову з людиною
Людина - це індивід (індивідуальність). На світі немає людських копій. Тому й виникає різниця поглядів та інтересів. Все начебто нічого, але коли дві людини з різними поглядами повинні робити одне і теж чи перебувати довгий час разом, тут і починається саме веселе.
Відмінності мимоволі дають про себе знати і не завжди в гарній формі. Так як же тоді знайти спільну мову з людьми? Насправді все не так складно, як здається на перший погляд. Головне - хоч невелике обопільне бажання зрозуміти один одного.
Як ви думайте, чи є плюс в різниці поглядів. Є й дуже великий - можливість перейняти один в одного те, чого ви ще не знаєте. Ви можете розповісти те, що для вас цікаво, а інша людина те, чим він цікавиться. Найголовніше хоча б невелике бажання зрозуміти один одного.
Намагайтеся бути трохи поблажливішим, іноді пожартувати. Чим ви будете простіше ставитися до людини, тим він буде простіше ставитися до вас.
Постарайтеся зрозуміти людину, з якою вам важко знайти спільну мову. Можливо, він зовсім інший, ніж здається на перший погляд. Просто варто обговорити з людиною те, що вам доведеться разом щось робити і все одно необхідно знайти спільну мову.
Не варто боятися зайвий раз щось обговорити і сказати, що саме вам не подобається одне в одному. Так буде простіше і легше вам обом.
Всі люди різні, але це зовсім не означає, що всі погані. Просто спробуйте побачити в людині особистість, його добрі сторони.
Паустовский вводит образ молодой учительницы в рассказ "Телеграмма" чтобы показать, что людям нужна любовь и забота при жизни. Дочь Катерины была занята только собой, своими успехами, и о матери вспоминала очень редко. Высоко залетела, недосуг ей было.
Но Паустовский показыает, что не все такие, как дочь Катерины Настя. Учительница недавно приехала из областного города и никого еще в Заборье не знала. Она, хоть и чужая к состраданию, у нее доброе сердце.
"Она увидела похороны и робко остановилась, испуганно посмотрела на маленькую старушку в гробу. На лицо старушки падали и не таяли колкие снежинки. Там, в областном городе, у учительницы осталась мать — вот такая же маленькая, вечно взволнованная заботами о дочери и такая же совершенно седая."« ... »
"Учительница подошла к гробу, наклонилась и поцеловала Катерину Петровну в высохшую желтую руку". Сделала она это и в знак благодарности к своей маме, ко всем матерям.