Одного разу до пана Пляшкера у суботу навідався Суботик і подарував йому машину для здійснення бажань. Але коли Суботик пішов машина не працювала. Тому пан Пляшкер вирішив повернути Суботика, але для цього він мали повторитися ті самі дії, які були при першій зустрічі, а саме: у неділю – сонце, понеділок по неділі, вівторок – гість до дому пан Вівторакус, середа – середина тижня, четвер – гроза з громом, п’ятниця – просидіти дома (відпустка), субота – прийде Суботик.
Пан Пляшкер розповідає пані Моркван, господині його будинку, що три тижні поспіль йому не вдається повторити дії. То пан Вівторакус прийде в понеділок, то в середу – вихідний, то в неділю дощ, а в четвер сонце. Але цієї неділі він сподівається все вийде. Сьогодні вівторок і до нього приїздить на авто пан Вівторакус зі своїми звірями. Під час розмови пан Пляшкер розповідає йому про Суботика і Вівторакус на нього ображається, що пан Пляшкер чекає на нього лише тому, що чекає на Суботика. Він іде і обіцяє, що більше до нього не приїде.
Пан Пляшкер розуміє, що тепер це єдина неділя, коли він зможе зустріти Суботика. Середа пройшла як годиться, але в четвер має бути грім, тому пан Пляшкер замовляє до себе в квартиру три великі листи металу. В четвер сполучає їх між собою, бере у пані Моркван ополоника і качалку і щосили б’є по них. На галас прибігає пані Моркван і питає, що це так «гримить». Пан Пляшкер радий, що пані Моркван вирішує, що це грім, значить умова грому виконана. Далі він просить її зателефонувати начальникові, що завтра він на роботу не вийде. Вона це робить, так як думає, що йому справді зле. Отже і умова п’ятниці виконана. Настає субота і пан Пляшкер бігає містом, сподіваючись побачити Суботика, але нічого не виходить, і він повертається додому. Вдома під столом на нього чекає Суботик.
Настала неділя, пан Пляшкер починає бажати різні дрібнички, які виконує Суботик (водолазний костюм для Суботика, ремонт меблів, яку поїв Суботик). Після кожного бажання на обличчі Суботика зникає одна синя цятка. Суботик просить зупинитися, так як їх залишилось дуже мало, а пан Пляшкер ще не загадав жодного поміркованого бажання. Тоді пан Пляшкер згадує, що потрібно полагодити машину бажань і вже їй загадувати бажання. Він загадує Суботикові перенести їх на горище, але так як бажання було не точне їх переносе на горище до пана Амфібера. Пан Амфібер вважає, що вони злодії і замикає їх, а сам біжить до поліції. Пан Пляшкер змушений використати ще одне бажання, щоб повернутися з Суботиком до своєї кімнати. Тим часом на горище разом з поліцією приходить пан Амфібер, розказуючи, що там двоє людей і один з них у водолазному костюмі. Коли ж горище виявляється пустим, поліція вирішує, що з них глузували, попереджає пана Амфібера і йде.
Пан Пляшкер продовжує неточно висловлювати свої побажання, і коли Суботик лагодить машину для здійснення бажань, в нього залишається тільки дві цятки. Машина виконує бажання замість Суботика, але їй треба охолоджуватись майже після кожного бажання. Після бажання «купи двадцятимаркових банкнот» вони відправляються до самого дорогого ресторану міста, де їх презирливо зустрічають і просять сісти за столик у глибині залу. Коли ж Суботик їсть карту страв, на них починає кричати офіціант і один з відвідувачів. Вони йдуть з ресторану, тицьнувши офіціанту цілий жмут грошей, що той почав пере і просити залишитися. Потім вони купили дві старі згорілі ковбаски з кетчупом, майонезом та гірчицею. Пан Пляшкер просить виконати Суботика ще одне його бажання, щоб всі страви відвідувача, що на них кричав, були у них на столі, а їх ковбаски у нього. Пан Пляшкер і Суботик наїлись вишуканими стравами, в той час як відвідувач з офіціантом побились через ковбаски.
Объяснение:
скорочення тексту продовження в іншій відповіді
Любовь в лирике А. Ахматовой предстает как “поединок роковой”, она почти никогда не изображается безмятежно, идиллически, а наоборот — в предельно кризисном выражении: в момент разрыва, разлуки, утраты чувства или первого бурного ослепления страстью. Обычно ее стихи — начало драмы или ее кульминация. “Мукой живой души” платит ее лирическая героиня за любовь. Сочетание лиризма и эпичности сближает стихи А. Ахматовой с жанрами романа, новеллы, драмы, лирического дневника.