Объяснение:
Давно-давно, коли ще була у пас панщина, в Марамороші було одне село. Далеко-далеко межи темними лісами. Там і сонце лиш подаколи заглянуло у віконця маленьких хиж. Люди там рідко були веселі. А защо? Не робота, не тяжке життя смутило їх, але один великий пап. Сей жив недалеко від них, у Рахові. Жив по-панськи, в багатстві, бо йому мусили всі бідні люди в околиці робити дармо і з усякого урожаю давати десятину і ще платити подать. Бо сей пан був нямешом, а вони кріпаками. Се була панщина. Тому були смутні люди у тому маленькому селі, бо із того, що вони великим трудом заробили, ліпшу частину відбирав пап.
Найбільше смутився тим один бідний чоловік, старий Довбуш, котрий жив із своєю старою і наймолодшим сином у великій нужді. Хоч як ізмагався за літо, але не міг заробити стільки, аби панові заплатити панщину. Окрім дванадцяти ягнят і кучі, де перебував, не мав він ніякого маєтку. А пан не чекав. Панові треба платити. А ще пан мав серце із каменю: нікому не відпустив панщину, хоч би який був мізерний.
Молодий Довбуш, шістнадцятирічний хлопчина, ходив через ціле літо з ягнятами. Чув від вітця, що пан пообіцяв, коли до осені не виплатять панщину, відбере ягнят. А він знав, що пай виконає погрозу.
Літо минуло, а панщина не була виплачена. І коли одного разу вечером повернувся молодий Довбуш додому з ягнятами, видить: коло кучі стоїть красний кінь, па копі сидить пан, кричить на старого і махає кожаним батогом. Довбуш хотів вернутися назад з ягнятами, але було вже пізно. Пап увидів його і закричав:
— Сюди із тими ягнятами, ти, псе!
Довбуш прийшов, а ягнята за ним.
— Но, ідім! Приженеш ягнята у мій двір! — розпорядився пан. Молодому стиснув жаль серце. Пожене ягнята, а пан, може, дасть їх зарізати.— Но! Що мудруєш? Ходім!
— Я не жену! Жени ти! — сказав хлопець.
Пап зачервонів, затрясся від злості:
— Ти, псе! Ти смієш казати, аби я, пан, гнав ягнята? На! — лаяв розбішений пан і хотів ударити Довбуша батогом по лицю. Довбуш охоронив своє лице, підняв товстий бігар. І як було, як не було — чи пан пригнався дуже близько до Довбуша у своїй злості, чи молодий Довбуш підняв дуже нагло і високо бігар, хто знає. Доста того, що бігар ударив пана по носі. І читаво ударив, бо панові потемніло в очах і його обілляла кров. Коли пан опам'ятався, Довбуша уже не було.
На другий день прийшли панські слуги з шаблями. Глядали Довбуша, але не знайшли. Слуги забрали тільки ягнят і погнали з великим криком.
А молодий Довбуш блукав темними лісами і не знав, що чинити. Додому не смів повернути, а в лісах що буде з ним зимою? Раз увидів одну колибу, запрятану поміж густими деревами. Зайшов і найшов там старого діда. Дідо зрадувався молодому хлопцеві, почав його звідувати, звідки прийшов. Як Довбуш розповів свою історію, не пустив його дідо далі, а залишив біля себе.
І вивчив його той дід на опришка, бо сам був колись одним з найславніших опришків. Так став Довбуш опришком.
Не пройшло і три роки, а вже мав цілу компанію, коло сто хлопців. І боялися його в цілій околиці, особливо пани. Дармо посилали на нього війська, ті не могли його імити. Все там показувався, де його не глядали. Так став вій паном усієї околиці.
Люди говорили, що не вмре ніколи, бо мак таку силу, що куля його не бере. Було то так: старий дідо, котрий учив Довбуша, вимастив його тіло якоюсь мастю, що його ні куля, ні шабля не брали. Тільки така куля могла його вбити, котра була виллята із гака підкови, якою перший раз був підкований чорний кінь.
Та про се ніхто не знав, тільки Довбуш і одна жона із Ясіня, котрій він раз похвалився сим. І то погубило його. Жона сказала своєму чоловіку Стефану. А Стефан Дзвінка ізготовив таку кулю і застрілив Довбуша.
после прочтения гофмана - в
одинокие сколько их бьется, \ людей одиноких, \ словно в колодцах\ улиц глубоких! владимир высоцкий. 1972
одинокие я одиноким быть, я голым быть старался, и убегал к реке, и раздевался: \ я снимал с себя овчинный полушубок без рукавов, брезентовые \ штаны и валенки — больше на мне не было ничего — \ а дело было осенью, в то время, \ когда мне солнце еле грело темя, \ и то на солнцепеке, в тишине, \ под кустиками, где теплей вдвойне. \ тут человеком был я! \ все с себя срывал, \ и вас я — вши мои — не забывал: юрий коринец 2002 стихи о вшах
одинокие в цепях у долгих дней; \что может быть скучней? \отсюда – восковые букеты, \изрезанные гимнами браслеты, \маленькие карты розовых стран, \на мелких акварелях кудрявый океан, \из маленьких азбук и арифметик\маленькие стишки, вроде этих. дороти паркер. перевод в. дукельского брик-а-брак
одинокие все музеи, супермаркеты, кинотеатры и маленькие ночные клубы, \ вся музыка, \ которую играют здесь –\ предназначены для одиноких; да, существует музыка, \ как бы специально для одинокого человека\ в городе –\ я слышал много\ такой музыки: музыка\ прохладных, как бы окунающихся во тьму окраин, \ музыка полёта в сумерках между засыпающих многоэтажек, \ в таких районах, \ где в каждом освещённом окне\ одинокому человеку\ открывается какая-то возможность, иллюзорная – да, \ но одинокий городской человек и живёт\ только иллюзорными возможностями кирилл медведев из сборника "вторжение" 2002 в крупном городе всё
одинокие когда-то я была другой, \ забытой всеми, одинокой, \ и призраком единорога\ казалась я себе самой. ксения назарова. онок и ёнок стихи из книги 1999
одинокие лики воды, уходящие в воду, \ безымянные яхты соседей с распахнутой мачтой, \ пара дней до торнадо, смесившего в кашу\ дорогие машины с хибарками горожан. \ наступление августа и моего дня рожденья, \ удивленного чувством покорности и превосходства, \ что движенье звезды рождества, искривляющей космос, \ совершают не внешние силы, \ а наши глаза. вадим месяц из сборника «час приземления птиц» 2000 дождь над лейк-мёррей
одинокие люди\любят приходить в гости: \наполнять квартиры своим одиночеством, \делиться им с кем-то, не далеким. леся тышковская
одинокие мы, одинокие\головы над \девушки проходят голоногие, \девушки, томящиеся парами. александр алейник из книги «другое небо» 1999
одинокие напои накорми спать уложи\ увлажни разрыхли спать уложи\ зарони схорони сохрани\ спать уложи\ только потом спрашивай\ почему было так страшно мне\ голому пустому одинокому\ перед оком твоим "футурум арт" no. 9. алексей денисов
одинокие не рядовой, не одинокий -\ он стал таким. а я не смог. \\ мой сын.. мой мир: да было ль это? \ а может быть еще грядет \ все лето \ и вечных истин горный мед. олег новиков 2000
одинокие послушны, не бегут своей судьбы. пусть обнимет вихорь душный, побеждает без борьбы. зинаида гиппиус
одинокие послушны, \ не бегут своей судьбы. \ пусть обнимет вихорь душный, \ побеждает без борьбы. зинаида гиппиус 1905 опять бор. буг.
одинокие скажут..
одинокие там, внизу, потерявшись в пристальном свете, который меня освещает, словно еще одного мертвеца среди сонма убитых, - в двух шагах от имен, распыленных по ветру, печалясь печалью того, кто так и не смог рассказать о своей одиссее, я жду тебя — справа и слева от всех чересчур одиноких. рафаэль альберти. перевод с. гончаренко
м м а где задание