1. непонятное
2. потомучто это стихотворение, в отличие от многих стихотворений, не гимн могучей природе, а скорее жалоба на то, что лето проходит так быстро и так же быстротечна жизнь листьев.
3. к пейзажной лирике
4.глаголы
5. лежит прием олицетворение
6. на 3 части
7.о том что происходит с ними зимой, летом и осенью.
8. беспечной молодости, мудрой зрелости
9. построено на противопоставлении молодости и старости, веселья и скуки
10. причисляющим себя к " легкому пламени"
11. пустоту осени и мертвящий холод безжалостной зимы
12. Он философски размышляет о кратковременности жизни о том, как быстро исчезает беспечность, игривость, красота.
13. предпочитает предпочитает переживать вымышленные потери и утраты нежели подвергать свое сердце реальным испытаниям.
14.иглы эпитетом «тощая зелень» и сравнением «как иглы ежа» пренебрежительный оттенок придаёт и глагол «торчат».
15. листья не хотят «даром висеть и желтеть".
16. Наречие «даром»
17. Стихотворение не создаёт чувства грусти и уныния
ответ:на те твир
Объяснение:Еліза Дуліттл, квіткарка. Шоу описує її наступним чином. Її ніяк не можна назвати привабливою. Їй років вісімнадцять-двадцять, не більше. На ній чорний солом’яний капелюх, сильно постраждалий на своєму віку від лондонського пилу і кіптяви і навряд чи знайомий зі щіткою. Волосся її якогось мишачого кольору, що не зустрічається в природі: тут явно необхідні вода і мило. Поруділе чорне пальто, вузьке в талії, ледве доходить до колін; з-під нього видно коричневу спідницю і полотняний фартух. Башмаки, видно, також знали кращі дні. Без сумніву, вона по-своєму охайна, проте поряд з дамами рішуче здається замазурую. Риси обличчя у неї непогані, але стан шкіри залишає бажати кращого; крім того, помітно, що вона потребує послуг дантиста. У ході п’єси Еліза перетворюється. Хіггінс навчає її великосвітської вимови, у Пікерінга, бездоганного джентльмена, вона запозичує світські манери. Одночасно, і несподівано для Хіггінса, вона набуває почуття власної гідності. «Роль ця стала улюбленою жіночою роллю в театр багатьох актрис».
Генрі Хіггінс, професор фонетики. Заробляє на життя, навчаючи розбагатілих вискочок аристократичній вимові, завдяки чому вони розраховують увійти в світське суспільство. Характеристика автора: Міцний, повнокровний, завидного здоров’я чоловік років сорока або близько того; на ньому чорний сюртук, які носять адвокати і лікарі, крохмальний комірець і чорний шовковий галстук. Він належить до енергійно типу людей науки, які з живим і навіть пристрасним інтересом ставляться до всього, що може стати предметом наукового дослідження, і цілком байдужі до речей, що стосуються особисто їх або оточуючих, у тому числі до чужих почуттів. По суті, незважаючи на свій вік і комплекцію, він дуже схожий на невгамовну дитину, шумно і стрімко реагує на все, що привертає його увагу, і, як дитина, потребує постійного нагляду, щоб випадково не накоїти лиха. Добродушна буркотливість, властива йому, коли він у доброму гуморі, змінюється бурхливими спалахами гніву, як тільки що-небудь не по ньому; але він настільки щирий і так далекий від злісних спонукань, що викликає симпатію навіть тоді, коли явно не правий
Альфред Дуліттл, батько Елізи. Літній, але ще дуже кремезний чоловік у робочому одязі сміттяра і в капелюсі, поля якого спереду зрізані, а ззаду накривають шию і плечі. Риси обличчя енергійні і характерні: відчувається людина, якій однаково незнайомі страх і совість. У нього надзвичайно виразний голос – наслідок звички давати повну волю почуттям