вій рідкісний талант провісника і будителя свідомості людей Лонгфелло виявив у поемі «Пісня про Гайавату». Це творча обробка міфів і легенд індіанців Північної Америки, здійснена під впливом появи фінського епосу «Калевали».
Поема вражає поетичністю розповіді про подвиги легендарного вождя оджібвеїв, мудрого і безстрашного Гайазати. Герой здатен спілкуватися не тільки з людьми, але й з усім сущим у довколишньому світі й навіть з надприродними силами. Гайаваті притаманні прекрасні риси: доброта, сміливість, мудрість.
Однією з провідних думок у поемі є ідея подолання всіляких міжусобиць в ім’я мирного існування на щедрій землі.
Міфологізований бог звертається до присутніх із закликом:
Ваша сила - у єднанні, А незгода - ваше лихо; Хай же буде мир між вами, Як між рідними братами!
Лонгфелло не бачив іншого шляху, як примирення індіанців Північної Америки з цивілізацією білих поселенців. Поема стала своєрідним закликом до єднання людей.
Казкові пригоди Робін Гуда
До цього часу найбільшою популярністю в Англії користується цикл про Робін Гуда. Герой цих балад мав реального прототипа, а зображувані події дійсно відбувалися в кінці XII - на початку XIII століття.
Робін Гуд - один із «лісових братів» - розбійник, що стає захисником бідних і скривджених. З цього погляду безіменні автори циклу ідеалізували героя та його братство «веселих людей», яких він зібрав у Шервудському лісі під Ноттінгемом.
Серед кращих є балада про сутичку Гая Гісборна з Робін Гудом.
Змальовуючи образ Гісборна, народний оповідач говорить, щ лицар королівської важкої кінноти «вважався одним з найкращи лучників і мечоносців у всій королівській армії». Але разом з тим підкреслює, що «серце в нього було підступне й запроданське»,
Мужній Робін Гуд вбиває хвалькуватого лицаря, переодягається в одяг Гісборна, звільняє свого побратима Малого Джона. Разом з лісовими братами Робін Гуд розганяє шерифових стражників і щасливо повертається в лісову домівку.
На відміну від трагічного закінчення сюжету балади, маємо щасливе закінчення твору, типове для казки.
Объяснение:
Автобиографическая повесть «Детство» Максима Горького широко известна читателю. Она рассказывает о судьбе и быте мальчика Алеши, который встречается с добрыми и злыми людьми. Алеша полусирота, потому совершенно особое место в его судьбе занимает бабушка Акулина Ивановна. Она является проводником, через который ребенок познает этот мир.
«Круглая, большеголовая, с огромными глазами и смешным рыхлым носом…\\ светилась изнутри… неугасимым, веселым и теплым светом …\\ говорила ласково, весело, складно… как-то особенно выпевая слова» — такими характеристиками награждает свою героиню писатель. Как и любая бабушка, Акулина Ивановна случит носителем житейской мудрости для внука. Она рассказывает Алеше сказки, которые «слушать … невыразимо приятно», причем, он и раскрывали перед мальчиком не только возможности для выживания в мещанском быту, но и показывали другой сторону жизни, которая пока была недоступна для их семьи.
С любовью автор описывает, как бабушка танцует. Каждое движение было наполнено смыслом, а сам танец напоминал еще одну житейскую историю, которую было увлекательно наблюдать. Как многие женщины, Акулина Ивановна плела чудесные кружева: так она и реализовывала себя и зарабатывала на хлеб. Судьба не была так уж ласкова к женщине: она рано осиротела, потом терпела агрессию мужа, а после и сама была вынуждена сама зарабатывать. Но терпение было ее огромно, а сердце и того больше – поэтому бабушка стала храброй, но осталось доброй. Она любит людей, жалеет их, старается . «Она вроде святой, хоть и вино пьет, табак нюхает. Блаженная как бы» — более точную характеристику Акулины Ивановны подобрать труднее, чем дает мастер Григорий. Алеша искреннее благодарен бабушке, бескорыстная любовь к миру которой обогатила его и сделала сильным.