Повість н. в. гоголя «тарас бульба» - епічне оповідання про славне героїчне минуле українського козацтва, його боротьбі проти польської шляхти. це смутна історія про тараса бульбу, його синів остапові й андрію, про багатьох інших козаках, що покинули свої рідні будинки й створили запорізьку січ - потужний військовий табіру тараса бульби було два сини. головне для батька - щоб сини хоробро воювали, завжди захищали свою честь, стояли за віру христову, а якщо інакше - те нехай хоч пропадуть! старший син втілює продовження героїчних традицій, народний, національний шлях непримиренної боротьби за волю й незалежність україни, а молодший виражає антинаціональну тенденцію до зближення з феодальною польщею. ситуація, зображена гоголем, відповідала історичній істині. доля остапа відбивала той факт, що феодально-королівське мовлення посполитая несла поневолення українському народу, придушуючи його боротьбу переважаючою військовою силою. остап, як і батько, прямодушно й беззавітно любить батьківщину, свято зберігає вірність козацькому братерству, громадському обов'язку. виглядає остап грізно й мужньо, у ньому відчувається внутрішня сила. йому - суворому, мужньому й непохитному воїнові, «здавалося, був на роді написані битвенний шлях і важке знанье вершити ратні справи».остап завжди був холоднокровний і ніколи не губився. у свої двадцять два роки він міг передбачати й розмірити небезпека, щоб потім краще перебороти неї. в остапові помітні риси майбутнього ватажка. автор порівнює остапа з велетнем, тому що велетні, богатирі завжди були захисниками рідної землі. велич душі остапа - у вірності запорізьким ідеалам: загинути за рідну вітчизну. андрий по своєму щиросердечному складі індивідуаліст і егоїст. він відрізнявся зніженістю, пристрасністю, палкістю почуттів, що переважають над розумомриси особи андрия - юношески ніжні, м'які. « не знав, що значить обмі або вимірювати свої або чужі сили. скажену млість і упоенье він бачив у битві» це був запальний юнак, він робив те, чого ніколи б не зробив холоднокровний і розумний остап, і затворів у битві чудеса. захоплення красою, добірністю мовлення, освіченістю воєводської дочки, мішурним блиском польської аристократичної культури веде його до розриву із традиціями свого народу, до зради батьківщині. письменник не сховав щирості й глибини любові андрия до польської панни, але не виправдав, а обвинуватив його й показав, що, віддавши перевагу почуттю любові перед цивільними обов'язками, він не зумів піднятися вище рівня звичайної людини. заради особистих почуттів він здатний відмовитися від батька, товаришів і батьківщини. гоголь зіставляє братів, показуючи їх чітко, підкреслюючи героїчне служіння загальному добру в одному браті й індивідуалізм вдругом.в образі остапа гоголь втілив відвагу, силу й мужність, любов до батьківщини й волі, ненависть до ворога - кращі якості, властивому самовідданому захисникові рідної землі. образ же андрия різко відособлений у повісті. він протипоставлений народному характеру, і його ганебна смерть є необхідною моральною відплатою за зрадництво, зраду загальнонародній справі
Быль сия относится ко времени, когда рассказчик был еще дитятею. отец с одним из сыновей уехал в крым продавать табак, оставив дома жену, трех еще сыновей да деда стеречь баштан — дело прибыльное, проезжих много, а всего лучше — чумаки, что рассказывали диковинные . как-то к вечеру приходит несколько возов с чумаками, да все старинными дедовыми знакомцами. перецеловались, закурили, пошел разговор, а там и угощение. потребовал дед, чтоб внуки плясали, гостей потешили, да недолго терпел, сам пошел. плясал дед славно, такие кренделя выделывал, что диво, покуда не дошел до одного, места близ грядки с огурцами. здесь ноги его стали. пробовал сызнова — то же. уж и бранился, и снова начинал — без толку. сзади кто-то засмеялся. огляделся дед, а места не узнает: и баштан, и чумаки — все пропало, вокруг одно гладкое поле. все ж понял, где он, за поповым огородом, за гумном волостного писаря. «вот куда затащила нечистая сила! » стал выбираться, месяца нет, нашел в темноте дорожку. на могилке поблизости вспыхнул огонек, и другой чуть поодаль. «клад! » — решил дед и навалил для приметы изрядную ветку, поскольку заступа при себе не имел. поздно вернулся он на баштан, чумаков не было, дети спали. на следующий вечер, захватив заступ и лопату, направился он к попову огороду. вот по всем приметам вышел в поле на давешнее место: и голубятня торчит, а гумна не видно. пошел ближе к гумну — пропала голубятня. а тут припустил дождик, и дед, так и не нашед места, прибежал с бранью обратно. назавтра ввечеру пошел он с заступом прокопать новую грядку, да, минуя проклятое место, где ему не танцевалось, в сердцах ударил заступом, — и оказался в том самом поле. все узнал он: и гумно, и голубятню, и могилку с наваленной веткой. на могиле лежал камень. обкопав, дед отвалил его и хотел было понюхать табачку, как кто-то чихнул у него над головою. осмотрелся — нет никого. принялся дед копать и нашел котел. «а, голубчик, вот где ты! » — воскликнул дед. то же сказал и птичий нос, и баранья голова с верхушки дерева, и медведь. «да тут страшно слово сказать» , — пробормотал дед, а вслед за ним и птичий нос, и баранья голова, и медведь. дед хочет бежать — под ногами круча без дна, над головой гора нависла. дед бросил котел, и все стало по-прежнему. решив, что нечистая сила только пугает, он схватил котел и кинулся бежать. об эту пору на баштане и дети, и пришедшая мать недоумевали, куда подевался дед. отужинав, пошла мать вылить горячие , а навстречу ей бочка ползет: видно, кто-то из детей, шаля, толкает ее сзади. мать плеснула в нее . оказалось, что это дед. открыли дедов котел, а в нем сор, дрязг и «стыдно сказать, что такое» . с той поры заклялся дед верить черту, проклятое место загородил плетнем, а когда наняли поле под баштан соседние козаки, на заколдованном месте вечно всходило что-нибудь «черт знает что такое! » . главным героем был дед
