Мама — найдорожча людина на Землі. Вона справжня чарівниця, завжди творить дива, за що б не взялась.
Мамуся завжди поряд зі мною: коли я хворію, коли йду зі школи або біжу на гурток по танцю чи малюванню, коли я приходжу додому. Ти допомагала мені носити ранець, допомагала у навчанні, складати рюкзак та гралася зі мною, вчила зі мною вірші, готувала мені різні смаколики.
Не знаю, як у кого, а тебе, моя ненько, я ніколи не бачила без роботи. Жодної хвильки не знаючи відпочинку, твої руки знаходять роботу. То щось переш, то прибираєш, чи поливаєш квіти. Так багато в житті переробивши, твої руки не зупиняються, вони постійно в роботі, і та робота нагадує мені якесь священне дійство. Ці руки завжди пахнуть чимось. Чи свіжовипраною і щойно випрасуваною білизною, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, то кропом чи петрушкою, і терпким грудинням огірків, або яблуками, грушами чи м’ятою, трояндами з клумби у дворі. Пахнуть шпарким морозцем і снігом, першими весняними бруньками.
А пам’ятаєш той запашний пиріг, що ми пекли на мій день народження? Спочатку ти приготувала тісто й поставила його в холодильник. Ти сказала, що так воно вийде смачнішим. Я мила посуд і ніяк не могла дочекатися, коли з тіста почнемо пекти.
Нарешті, час настав. Ми почали робити безліч тонких коржиків. Я нарахувала аж двадцять. Ми стали розкочувати тоненько-тоненько, а потім ти випікала їх у духовій шафі. Коли коржі були готові, ми з тобою кожен коржик перемазували дуже смачним кремом. Пиріг зверху прикрасили тертими горіхами й шоколадом. За моїм проханням, поклали трохи вишеньок: дуже люблю їх! М-м-м-м… Смачно! Я навіть зараз, коли згадую, відчуваю його солодкий з кислинкою смак у роті й запах шоколадного літа.
Моїм гостям пиріг дуже сподобався. Усі страшенно хвалили. Було дуже приємно догодити їм і смакувати наш шедевр. Тепер я знаю, як готувати фірмовий святковий пиріг і, коли виросту, навчу й свою донечку тобі, мамо!
Коли буває сумно — ти завжди можеш знайти слова і заспокоїти мене, коли весело — я могла розділити свою радість, перш за все, з тобою. Бо ти поруч була зі мною завжди, і, можливо, саме тому я перестала на це звертати увагу й цінувати, як ти того заслуговуєш.
Моя ненько, нещодавно ти вийшла на роботу. І відтоді я навчаюся бути більш самостійною: тепер я сама розігріваю обід та прибираю в домі, щоразу мию посуд після себе. Я кожного дня стараюся зробити і частинку твоєї роботи, щоб, коли ти прийдеш додому, виснажена та заморена, менше турбувалася домашніми клопотами. Щоб присіла на п’ять хвилин і змогла відпочити.
Прихилитися до тебе — це найприємніше за все на світі! У твоїх обіймах я, ніби у теплій хмаринці, вкутана сонячним теплом. Ти в мене схожа на казку, добру та чарівну! Твої очі освітлені з середини м’яким живим сяйвом, що відображає всю твою душу. Погляд самої щирості й безмежного добра. Здатність думати і робити тільки хороше, вловлювати красу кожного дня дано далеко не всім людям. Але мені здається, що тобі ця риса характеру властива. Твоє обличчя, як сонях до сонця, завжди повернене до радості, добра та співчуття. І мене ти навчаєш з дитинства жадібно вловлювати красу оточуючого світу. Як радіємо ми всі, коли після довгої важкої зими приходить весна! Кожен її крок — як перемога. «Багато людей живуть заздрістю, злом», -- кажеш мені. «Не радіють ані весні, ані пташиному співу. І тому в них очі каламутні, тьмяні. Вони як сліпі, а зі сліпого що взяти?»
О, мамо! А твоя пісня. Ти мені її співала, коли я не могла заснути. І тоді я засинала під твій чарівний спів. Я бачила веселкові сни з крилатими єдинорогами та феями. Мені навіть снилися продовження тих мультфільмів, що я недодивилася! Я в захваті від тебе, моя мамо! Як ти це робиш?
Дивлячись на тебе, матінко, я навчилася не витрачати даремно час, а творити якісь, хай маленькі, але добрі справи: допомагати близьким, захищати менших і поважати старших, відстоювати власну думку. Я вдячна тобі, бо все хороше, що я маю — то від тебе.
«Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму,
І щічки погладжу.
Ти знаєшь, матусю,
Як дуже тебе я люблю!»
(Перелісна Катерина)
Найдорожче у світі — крихітка людської доброти серед страшенної заметілі, а твоє материнське серце подарувало мені ту незвичайну незламну силу, котра народжує у мені Людину, народжує Добро і Розум.
Тільки ти можеш замінити мені Всесвіт, але тебе ніхто ніколи не замінить.
Пояснення: Якщо у тебе є мама то завжди ціни і оберігай її !
Проблема воспитания детей, наследия уготовленного стране, играло важную роль в обществе в старину и остаётся актуальна по сей день. Члены семьи Простаковых чужие друг другу люди. Они совсем не похожи на крепкую, любящую семью. Госпожа Простакова груба, властолюбива, лицемерна. Она потомственная дворянка. Следуя образцу предков, барыня пользуется своей бесконтрольной властью над крепостными крестьянами, неоправданно жестоко к ним относится, подавая дурной пример сыну, она унижается пред власть имущими и знатными людьми, что выражает её рабскую сущность. Господин Простаков, полностью подверженный влиянию жены и подчинённый её слову, недалёк, апатичен, мягкотел. В отношениях родителей Митрофана царит неуважение, порождённое тотальным матриархатом, пренебрежением закона о подчинении жены, хранительница очага, мужу — главе семейства.
Русский писатель и драматург Д. И. Фонвизин жил во время царствования Екатерины II. Эпоха ее царствования была довольно мрачной. Это было время, когда эксплуатация крепостных крестьян приняла такую форму и дошла до такого предела, что крестьяне оказались на грани бунта. Екатерина II боялась народной вспышки и поэтому старалась успокоить народ, издавая всевозможные указы, которые бы уменьшению суровости помещиков. Она хотела приостановить рост народного гнева. Но испытавшие страх дворяне и помещики, наоборот, требовали от нее ужесточения крепостничества. Сам Фонвизин также опасался полной свободы крестьян, но, как и все просветители того времени, был обеспокоен их невыносимым положением. И в комедии «Недоросль» на первое место была вынесена тема произвола помещиков. Все действия происходят в имении помещиков Простаковых. Полновластной и неограниченной хозяйкой в этом доме является сама госпожа Простакова. Следует заметить, что она единственная в пьесе, которой присвоено звание «госпожа» . Все остальные герои имеют лишь имена или фамилии. Свое звание госпожа Простакова подтверждает тем, что господствует она нагло, деспотично и с полной уверенностью в своей безнаказанности. Пользуясь сиротством Софии, она завладевает ее имением и, не спросив согласия девушки, принимает решение выдать ее замуж. Отношение к крепостным крестьянам показывает весь характер Простаковой, жестокий нрав. Она твердо убеждена, что имеет право оскорблять и наказывать крестьян: они для нее существа низшей породы. При этом она еще их и обдирает. Все ее благосостояние держится на ограблении крепостных. Скотинину она жалуется на то, что, отобрав у крестьян все, что было у них, большего она не может содрать. И слово подобрала такое страшное, как она сама. С самого утра порядок в имении наводится только бранью, побоями: «С утра до вечера, — жалуется Простакова, — как за язык повешена, рук не покладаю: то бранюсь, то дерусь» . Унижение своих домочадцев, прислуги и крестьян доставляет ей удовольствие. На вопрос Еремеевны, сколько полагается жалованья, Простакова отвечает с издевкой, но со слезами: «По пяти рублей на год, до пяти пощечин на день» . Но как только Простакова чувствует силу другого человека, она тут же становится трусливой и подобострастной. Она очень груба с Софьей, но с возвращением Стародума Простакова моментально меняет и тон, и поведение. Она валяется в ногах у Правдина, который решает отдать ее под суд за бесчеловечное отношение к крестьянам. А когда вымаливает прощение, то тут же решает отыграться на своих слугах, которые упустили Софью: «Простил! Ах, батюшка! нсловам матери: «… до свиней сызмала такой же охотник… Бывало, увидя свинку, задрожит от радости» . Выходит, что скоты обладают людьми, — вот та проблема, которую Фонвизин осмелился поднять в своей комедии. Фонвизиным был совершен переворот в области комедийного языка.
Відповідь:
Твір про маму: "Найдорожча людина на Землі"
Опубліковано Поліна Даневич
0 19 червня 2018 р.
Мама — найдорожча людина на Землі. Вона справжня чарівниця, завжди творить дива, за що б не взялась.
Мамуся завжди поряд зі мною: коли я хворію, коли йду зі школи або біжу на гурток по танцю чи малюванню, коли я приходжу додому. Ти допомагала мені носити ранець, допомагала у навчанні, складати рюкзак та гралася зі мною, вчила зі мною вірші, готувала мені різні смаколики.
Не знаю, як у кого, а тебе, моя ненько, я ніколи не бачила без роботи. Жодної хвильки не знаючи відпочинку, твої руки знаходять роботу. То щось переш, то прибираєш, чи поливаєш квіти. Так багато в житті переробивши, твої руки не зупиняються, вони постійно в роботі, і та робота нагадує мені якесь священне дійство. Ці руки завжди пахнуть чимось. Чи свіжовипраною і щойно випрасуваною білизною, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, то кропом чи петрушкою, і терпким грудинням огірків, або яблуками, грушами чи м’ятою, трояндами з клумби у дворі. Пахнуть шпарким морозцем і снігом, першими весняними бруньками.
А пам’ятаєш той запашний пиріг, що ми пекли на мій день народження? Спочатку ти приготувала тісто й поставила його в холодильник. Ти сказала, що так воно вийде смачнішим. Я мила посуд і ніяк не могла дочекатися, коли з тіста почнемо пекти.
Нарешті, час настав. Ми почали робити безліч тонких коржиків. Я нарахувала аж двадцять. Ми стали розкочувати тоненько-тоненько, а потім ти випікала їх у духовій шафі. Коли коржі були готові, ми з тобою кожен коржик перемазували дуже смачним кремом. Пиріг зверху прикрасили тертими горіхами й шоколадом. За моїм проханням, поклали трохи вишеньок: дуже люблю їх! М-м-м-м… Смачно! Я навіть зараз, коли згадую, відчуваю його солодкий з кислинкою смак у роті й запах шоколадного літа.
Моїм гостям пиріг дуже сподобався. Усі страшенно хвалили. Було дуже приємно догодити їм і смакувати наш шедевр. Тепер я знаю, як готувати фірмовий святковий пиріг і, коли виросту, навчу й свою донечку тобі, мамо!
Коли буває сумно — ти завжди можеш знайти слова і заспокоїти мене, коли весело — я могла розділити свою радість, перш за все, з тобою. Бо ти поруч була зі мною завжди, і, можливо, саме тому я перестала на це звертати увагу й цінувати, як ти того заслуговуєш.
Моя ненько, нещодавно ти вийшла на роботу. І відтоді я навчаюся бути більш самостійною: тепер я сама розігріваю обід та прибираю в домі, щоразу мию посуд після себе. Я кожного дня стараюся зробити і частинку твоєї роботи, щоб, коли ти прийдеш додому, виснажена та заморена, менше турбувалася домашніми клопотами. Щоб присіла на п’ять хвилин і змогла відпочити.
Прихилитися до тебе — це найприємніше за все на світі! У твоїх обіймах я, ніби у теплій хмаринці, вкутана сонячним теплом. Ти в мене схожа на казку, добру та чарівну! Твої очі освітлені з середини м’яким живим сяйвом, що відображає всю твою душу. Погляд самої щирості й безмежного добра. Здатність думати і робити тільки хороше, вловлювати красу кожного дня дано далеко не всім людям. Але мені здається, що тобі ця риса характеру властива. Твоє обличчя, як сонях до сонця, завжди повернене до радості, добра та співчуття. І мене ти навчаєш з дитинства жадібно вловлювати красу оточуючого світу. Як радіємо ми всі, коли після довгої важкої зими приходить весна! Кожен її крок — як перемога. «Багато людей живуть заздрістю, злом», -- кажеш мені. «Не радіють ані весні, ані пташиному співу. І тому в них очі каламутні, тьмяні. Вони як сліпі, а зі сліпого що взяти?»
О, мамо! А твоя пісня. Ти мені її співала, коли я не могла заснути. І тоді я засинала під твій чарівний спів. Я бачила веселкові сни з крилатими єдинорогами та феями. Мені навіть снилися продовження тих мультфільмів, що я недодивилася! Я в захваті від тебе, моя мамо! Як ти це робиш?
Дивлячись на тебе, матінко, я навчилася не витрачати даремно час, а творити якісь, хай маленькі, але добрі справи: допомагати близьким, захищати менших і поважати старших, відстоювати власну думку. Я вдячна тобі, бо все хороше, що я маю — то від тебе.
«Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму,
І щічки погладжу.
Ти знаєшь, матусю,
Як дуже тебе я люблю!»
(Перелісна Катерина)
Найдорожче у світі — крихітка людської доброти серед страшенної заметілі, а твоє материнське серце подарувало мені ту незвичайну незламну силу, котра народжує у мені Людину, народжує Добро і Розум.
Тільки ти можеш замінити мені Всесвіт, але тебе ніхто ніколи не замінить.
Пояснення: Якщо у тебе є мама то завжди ціни і оберігай її !