Образ Гамлета викликає різні оцінки у літературознавстві, іноді навіть полярні.
Наприклад, І. С. Тургенєв вважав, що Гамлет “…весь живе для самого себе, він егоїст, він скептик, і постійно займається і носиться із самим собою”.
Й. В. Гете, навпаки, переконаний, що Гамлет – “прекрасна, чиста, благородна, високоморальна людина”. Він трактував цей образ як своєрідного Фауста, «проклятого поета», змушеного спокутувати гріхи цивілізації. Особливого значення набув цей образ у романтиків. Саме вони розкрили «вічність» і універсальність образу, створеного Шекспіром. Гамлет у їхньому тлумаченні — чи не перший романтичний герой, який болісно переживає недосконалість світу. Про «Гамлета» написано кілька тисяч книг і статей. Але серед них важко знайти два твори, які б повністю збігалися в інтерпретації твору Шекспіра. Жоден шедевр світової літератури не породив настільки великої кількості думок, як «Гамлет».
Критика шекспірівського «Гамлета» відбила боротьбу майже всіх течій суспільно-філософської та естетичної думки, починаючи з XVII століття. Ця історія показує, що в кожен період суспільного життя проблема «Гамлета» поставала в новому світлі й отримувала рішення відповідно світогляду критиків, які зверталися до неї.
У кожну епоху представники того чи іншого напряму вважали свою точку зору не тільки найправильнішою, але й найбільш відповідною задумам Шекспіра.
У кожного з нас є свій Гамлет, такий, яким ми його бачимо, відчуваємо. Комусь він здається занадто повільним та нерішучим, комусь – відважним і сміливим.
Гадаю, що найважливіше – мати власну точку зору і власне рішення. А ще – перед його прийняттям треба добре подумати і лише тоді втілювати у життя свої задуми.
Рыцарский роман о XIX веке Если оставить в стороне романтическую историю о рыцаре, лишенном наследства, и его прекрасной возлюбленной, то на первый план в романе выходит Англия конца XII века, раздираемая спорами англосаксов и норманнов. Профессиональные историки часто упрекали Вальтера Скотта в том, что он утрировал эти разногласия. Мол, через сто с лишним лет после вторжения Вильгельма Завоевателя, обеим сторонам почти нечего было делить. Писатель, конечно, ничего не выдумал, остатки этого противостояния до сих пор видны в английском языке, где высокий стиль формируют слова с романскими корнями, а простую речь маркируют лексемы германского происхождения. Однако сопротивление англосаксов действительно было не таким явным.
Мог ли Вальтер Скотт допустить подобную ошибку? В «Айвенго» действительно есть ряд исторических неточностей, но в контексте романа их, скорее, можно отнести к оговоркам. К этой книге писатель приступил после работы над статьей «Chivalry» («Рыцарство») для Британской энциклопедии. Статья вышла в 1818 году и во многом объясняла различие между военно-феодальным knighthood (англосаксонский термин, обозначающий категорию профессиональных воинов-всадников) и норманнским понятием chivalry, включающим социальные и культурные коннотации. Основываясь на собранном материале, через год автор «Уэверли» опубликовал «Айвенго».
Сегодня ряд исследователей творчества Вальтера Скотта сходится во мнении, что конец XII века в романе легко накладывается на ситуацию первой половины века XIX, а спор англосаксов и норманнов — это метафора разногласий англичан и шотландцев. Последние вошли в состав Соединенного Королевства лишь в 1707 году, но не смирились со своим «вассальным» положением.
Образ Гамлета викликає різні оцінки у літературознавстві, іноді навіть полярні.
Наприклад, І. С. Тургенєв вважав, що Гамлет “…весь живе для самого себе, він егоїст, він скептик, і постійно займається і носиться із самим собою”.
Й. В. Гете, навпаки, переконаний, що Гамлет – “прекрасна, чиста, благородна, високоморальна людина”. Він трактував цей образ як своєрідного Фауста, «проклятого поета», змушеного спокутувати гріхи цивілізації. Особливого значення набув цей образ у романтиків. Саме вони розкрили «вічність» і універсальність образу, створеного Шекспіром. Гамлет у їхньому тлумаченні — чи не перший романтичний герой, який болісно переживає недосконалість світу. Про «Гамлета» написано кілька тисяч книг і статей. Але серед них важко знайти два твори, які б повністю збігалися в інтерпретації твору Шекспіра. Жоден шедевр світової літератури не породив настільки великої кількості думок, як «Гамлет».
Критика шекспірівського «Гамлета» відбила боротьбу майже всіх течій суспільно-філософської та естетичної думки, починаючи з XVII століття. Ця історія показує, що в кожен період суспільного життя проблема «Гамлета» поставала в новому світлі й отримувала рішення відповідно світогляду критиків, які зверталися до неї.
У кожну епоху представники того чи іншого напряму вважали свою точку зору не тільки найправильнішою, але й найбільш відповідною задумам Шекспіра.
У кожного з нас є свій Гамлет, такий, яким ми його бачимо, відчуваємо. Комусь він здається занадто повільним та нерішучим, комусь – відважним і сміливим.
Гадаю, що найважливіше – мати власну точку зору і власне рішення. А ще – перед його прийняттям треба добре подумати і лише тоді втілювати у життя свої задуми.