Текст як світ, а світ як текст. Створення художнього світу у творах постмодернізму відбувається в підкреслено умовному стилі. Текст зображується як світ, а світ — як текст. Твір постмодернізму подається як процес взаємодії художника з текстом, тексту — з простором культури й соціальним простором, тексту — з митцем тощо. Тут ідеться про специфічну особливість постмодерного письма, що передбачає підкреслену умовність зображуваного. Твір — це так званий умовний текст та умовний світ. І все в цьому художньому світі підпорядковується правилам естетичної гри.
Ігрове начало притаманне більшості творів постмодернізму. У читачів виникає враження, що герої не живуть, а грають у життя. І митець начебто не пише, а грає з читачем. За законами гри в постмодерних творах можуть відбуватися різноманітні події на межі реального й ірреального. Гра дає можливість вільного переходу з одного часу в інший, з дійсності — у світ підсвідомості та ін. Виникає запитання: а навіщо ж ця гра, ця підкреслено умовна естетична діяльність?.. Річ у тім, що естетична гра здатна перетворити трагедію на фарс, тобто подолати трагізм буття, хоча б на естетичному рівні. Окрім того, естетична гра, своєрідна театралізація мистецтва дає змогу художникові спільно з читачем переграти заново ті чи інші ситуації, зазирнути не тільки в потаємні куточки дійсності, а й у себе, і, урешті-решт, звільнити людину від важкої реальності, існуючого абсурду. Як зазначав М. Бахтін, «у грі людство звільняється внутрішньо, а здобуття внутрішньої свободи є кроком до звільнення світу». До того ж естетична гра у творах постмодернізму нерідко поєднується з пародією, іронією, сміхом, а це завжди було засобом вільнодумства, руйнування будь-яких ідолів, подолання драматизму буття. Пародією на трагедію є комедія, а отже, абсурд буття не безнадійний, він долається на суто художньому, естетичному рівні. А за естетичною грою у творах постмодернізму приховується мрія про справжнє, неігрове життя, прагнення духовного сенсу, правди й щирості, тяжіння до відродження загальнолюдських норм і цінностей.
Врассказе пришвина "ужасная встреча" рассказывается о том, как автор и пёс ромка пошли в лес учиться премудростям охоты: как не гоняться за зверями, а разыскивать только птицу. на поляне повстречали тигрового кота, ромка забыл все уроки и бросился за котом, а тот от него. долго пришлось писателю убеждать собаку бросить это занятие-гоняться за котом, но он смог сломить дикую волю собаки, пес вернулся к хозяину. а кот убежал.рассказ убедил меня в том, что человек-царь природы, который может подчинить себе любое животное. но всегда ли в этом есть необходимость?
Вповести н. в. гоголя «ночь перед рождеством» черт является олицетворением злого и коварного человека, который всегда пытается навредить другим людям и при этом постоянно терпит поражение. но, как всем известно, на любого отрицательного персонажа всегда есть положительный. в повести гоголя противовесом черту является кузнец вакула. вакула нарисовал картину в церкви, на которой черт был изображен не в самом лучшем свете. черт же в ответ на такое оскорбление захотел отомстить и украл с неба луну. тогда на земле воцарилась кромешная тьма. однако вакула силой своего ума смог преодолеть козни черта. он догадался о том, что в мешке сидит не кто иной, как черт. да, черт хитер, но и вакула не промах. он сумел перехитрить черта. таким образом, становится понятно, что и хитрость здесь сыграла не маловажное значение.в произведениях подобного рода добро всегда побеждает зло. но никто не задумывается почему. однако, вдумчиво прочитав повесть н. в. гоголя «ночь перед рождеством», мы осознаем, что главной движущей силой положительных персонажей, таких, как вакула, является доброта, смелость, ум и хитрость.
Текст як світ, а світ як текст. Створення художнього світу у творах постмодернізму відбувається в підкреслено умовному стилі. Текст зображується як світ, а світ — як текст. Твір постмодернізму подається як процес взаємодії художника з текстом, тексту — з простором культури й соціальним простором, тексту — з митцем тощо. Тут ідеться про специфічну особливість постмодерного письма, що передбачає підкреслену умовність зображуваного. Твір — це так званий умовний текст та умовний світ. І все в цьому художньому світі підпорядковується правилам естетичної гри.
Ігрове начало притаманне більшості творів постмодернізму. У читачів виникає враження, що герої не живуть, а грають у життя. І митець начебто не пише, а грає з читачем. За законами гри в постмодерних творах можуть відбуватися різноманітні події на межі реального й ірреального. Гра дає можливість вільного переходу з одного часу в інший, з дійсності — у світ підсвідомості та ін. Виникає запитання: а навіщо ж ця гра, ця підкреслено умовна естетична діяльність?.. Річ у тім, що естетична гра здатна перетворити трагедію на фарс, тобто подолати трагізм буття, хоча б на естетичному рівні. Окрім того, естетична гра, своєрідна театралізація мистецтва дає змогу художникові спільно з читачем переграти заново ті чи інші ситуації, зазирнути не тільки в потаємні куточки дійсності, а й у себе, і, урешті-решт, звільнити людину від важкої реальності, існуючого абсурду. Як зазначав М. Бахтін, «у грі людство звільняється внутрішньо, а здобуття внутрішньої свободи є кроком до звільнення світу». До того ж естетична гра у творах постмодернізму нерідко поєднується з пародією, іронією, сміхом, а це завжди було засобом вільнодумства, руйнування будь-яких ідолів, подолання драматизму буття. Пародією на трагедію є комедія, а отже, абсурд буття не безнадійний, він долається на суто художньому, естетичному рівні. А за естетичною грою у творах постмодернізму приховується мрія про справжнє, неігрове життя, прагнення духовного сенсу, правди й щирості, тяжіння до відродження загальнолюдських норм і цінностей.
Объяснение: