31-летний землянин Бенджамен Дрисколл одержим мечтой сделать Марс населенной зеленой планетой. Он имеет благородную цель - чтобы на прежде безжизненном пространстве росли леса и насыщали атмосферу кислородом. И он этой цели добивается, благодаря своей целеустремленности, вере, трудолюбию, упорству, терпеливости, выносливости и непреклонности.
И он ни разу не изменил своей мечте, о чем свидетельствуют следующие выдержки из текста:
"...отправился в путь пешком.." - Дрисколл отправился пешком в далекий путь по пустыне, это говорит о его выносливости, готовности преодолевать любые препятствия и трудности.
"...он ни разу не оглянулся" - оглянуться - значило бы сдаться, а сдаваться он не привык.
"...сомнительно, чтобы хоть одно зернышко проросло" - он упорно работал, хоть и сомневался в успехе.
Объяснение:
Объяснение:
У повісті «Захар Беркут» Іван Якович Франко створив образ справжнього народного ватажка, щирого патріота рідної землі.
У великому гірському селі Тухля живе сивий чоловік Захар Беркут. У тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. Захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.
Цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. Саме так говорить про свого батька син Захара — Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».
Захар Беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. Він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. Але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх... провідників цілого народу...»
Цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. Усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо допомагав і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки... Лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут».