Мне было семь лет, когда я получил в новогоднюю ночь в подарок от мамы сказки Андерсена. Сев под ёлку, я раскрыл книгу. В ней было много картинок. Там сверкали огнём стены ледяных дворцов, дикие лебеди летали над морем, оловянные солдатики стояли на часах на одной ноге, прижимая к ней длинные ружья. Удивительная человеческая доброта исходила со страниц этой книги с золотым обрезом. Задремав от усталости и жара свечей, сквозь дремоту я увидел Андерсена. Он рассматривал меня, прищурив один глаз, потом достал из кармана душистый платок, взмахнул им, из платка выпала белая роза. Сразу вся комната наполнилась её серебряным светом и непонятным медленным звоном. Это звенели лепестки розы, ударившиеся о пол. С тех пор моё представление об Андерсене всегда было связано с этим приятным сном. Надеюсь
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».
Сев под ёлку, я раскрыл книгу. В ней было много картинок. Там сверкали огнём стены ледяных дворцов, дикие лебеди летали над морем, оловянные солдатики стояли на часах на одной ноге, прижимая к ней длинные ружья.
Удивительная человеческая доброта исходила со страниц этой книги с золотым обрезом.
Задремав от усталости и жара свечей, сквозь дремоту я увидел Андерсена.
Он рассматривал меня, прищурив один глаз, потом достал из кармана душистый платок, взмахнул им, из платка выпала белая роза. Сразу вся комната наполнилась её серебряным светом и непонятным медленным звоном. Это звенели лепестки розы, ударившиеся о пол.
С тех пор моё представление об Андерсене всегда было связано с этим приятным сном.
Надеюсь