ответ: 6 війни
7 телепатія
8 Мона Ліза автор Леонардо да Вінчі
9 поезія природи 10 Він навчився так добре керувати телепатією що всі думали що він вогнище 11 Всі ненавидять цивілізацію і тому винищують картини і книжки 12 Тому що тільки Том й досі цінував мистецтво
Темперамент — «характеристика индивида со стороны динамических особенностей его психической деятельности, т. е. темпа, ритма, интенсивности отдельных психических процессов и состояний. В структуре темперамента можно выделить три главных компонента: общую активность индивида, его двигательные проявления и эмоциональность».
Характер— «целостный и устойчивый индивидуальный склад душевной жизни человека, ее тип, «нрав» человека, проявляющийся в отдельных актах и состояниях его психической жизни, а также в его манерах, привычках, складе ума и свойственном человеку круге эмоциональной жизни. Характер человека выступает в качестве основы его поведения. . .». В первый момент кажется, что определения темперамента и характера практически совпадают, хотя появилось и нечто новое: склад ума, манеры, привычки. Однако в своей повседневной житейской практике мы вряд ли спутаем темперамент человека с его характером. Именно характер, а не темперамент мы назовем сильным, слабым, твердым, мягким, тяжелым, плохим, настойчивым, труднопереносимым и т. д. Определений, пригодных для описания темперамента, в языке гораздо меньше: бурный, неукротимый, вялый удобнее всего по-прежнему пользоваться терминологией древних греков, подразделяя человечество на холериков, меланхоликов, сангвиников и флегматиков. Интуитивно ощущаемое различие, несовпадение темперамента и характера подсказывает, что в основе этого различия лежат какие-то существенно разные проявления индивидуальности. В темпераменте преимущественно выражается отношение человека к происходящим вокруг него событиям. Датский художник X. Бидструп в серии юмористических рисунков изобразил реакцию четырех субъектов на одно и то же происшествие: незнакомый прохожий нечаянно сел на шляпу отдыхавшего на скамейке господина. В результате холерик пришел в ярость, меланхолик страшно огорчился, сангвиник — рассмеялся, а флегматик невозмутимо надел шляпу себе на голову. Характеры выявляются в действии — активном, целеустремленном, нерешительном, покорно-подражательном и т. д. Общее же между ними состоит в том, что ни темперамент, ни характер ничего не говорят нам о социальной ценности данного человека: обладающий отвратительным характером холерик может преследовать возвышенные цели, а мягкий и уступчивый сангвиник оказывается отъявленным негодяем.
Личность включает в себя и темперамент, и характер человека, но не ограничивается ими, поскольку личность — «ядро, интегрирующее начало, связывающее воедино различные психические процессы индивида и сообщающее его поведению необходимую последовательность и устойчивость».
В классификации Павлова холерику соответствует сильный возбудимый неуравновешенный тип, а меланхолику — слабый. Сангвиник — сильный уравновешенный подвижный тип по Павлову, а флегматик —сильный уравновешенный инертный. Со свойственной ему наблюдательностью Павлов отметил характерные черты эмоциональности, присущей каждому из основных типов.
По мнению Павлова, сильный неуравновешенный тип склонен к ярости, слабый — к страху, для сангвиника характерно преобладание положительных эмоций, а флегматик вообще не обнаруживает сколько-нибудь бурных эмоциональных реакций на окружающее. Эмоции автоматически указывают на все наиболее доступное и на все наименее доступное в данной ситуации применительно ко всем одновременно существующим потребностям субъекта. Поскольку сила эмоции зависит не только от силы каждой из потребностей, но и от возможности их удовлетворения, эмоция направляет человека к наиболее доступному в данных конкретных условиях. Эмоция — традиционный источник соблазнов, вплоть до ведущих к преступлению. Воля, напротив, ориентирует человека на труднодоступное, на требующее преодоления препятствий.
Объяснение:
Мольєр вважав, що “мета комедії - змальовувати людські недоліки взагалі і головним чином - недоліки сучасників”. На його думку, перед комедією стоять два завдання. Перше і головне - повчати людей, інше, другорядне, - розважати їх. Якщо позбавити комедію повчального змісту, вона перетвориться на пусту забавку, якщо відібрати у неї розважальні функції, вона перестане бути комедією і повчальна мета також не буде досягнута. Тобто “завдання комедії полягає в тому, щоб виправляти людей, розважаючи їх”.
У комедії, події в якій відбуваються протягом одного дня, коли пан Журден чекає на маркізу Дорімену, витримані класицистичні вимоги єдності часу та місця. Ні, не витримано, адже, крім сюжетної лінії закоханого пана Журдена, в комедії розгортаються ще три лінії - юної Люсіль та її коханого Клеонта, маркізи та графа, слугНікольта Ков’єля. Усі три лінії закінчуються щасливо - весіллям закоханих. Усі сюжетні лінії чудово гармонують одна з одною, можна сказати, що в основу твору покладено зображення кохання - сліпого, але зворушливого (панЖурден), розсудливого та корисливого (граф Дорант), сміливого та заповзятого (Люсіль та Клеонт та рішучого (слуги).
Герої комедій Мольєра принесли віру в людину, яка може подолати дисгармонію світу, трагічне в ньому. П’єси Мольєра недаремно, незважаючи на всі сумні, невеселі аспекти світу, що відкривається в них, належать до жанру комедій, зберігають атмосферу весе
лощів і радості. На противагу вадам, зображеним у комедії, Мольєр висуває свої життєві ідеали. Він говорить про людську гідність. Його надії не пов’язані з дворянством і буржуазією, яка прагне до зовнішнього блиску. Істинні сподівання і перспективи буржуазії відобразилися в зауваженнях Клеонта, який грає в розвитку дії епізодичну роль. Клеонт обстоює не асиміляцію з дворянством, а рівноправ’я. Буржуазія, як він вважає, повинна мати і особисту незалежність, і посідати в суспільстві гідне місце. Прагнення здаватися не тим, ким ти є, визначається Клеонтом як ознака духовної низькості.
Потяг до уявної пошани дає Клеонту змогу обдурити Журдена маскарадом і отримати руку Люсіль, в якій йому було відмовлено, тому що він не шляхтич. Мольєр не показав нам, як учинить заслужено осміяний Журден, коли викриє обман і стане посміховиськом. Та, мабуть, Мольєр ставив за мету, щоб буржуа, заражені наслідуванням шляхетності, подивилися на Журдена і побачили в ньому себе.
Українські корифеї театру також зверталися до сюжетів Мольєра. Так, на рубежі XIX - XX ст. на основі “Міщанина-шляхтича” І. Карпенко-Ка-рий написав п’єсу “Мартин Боруля”.
Для формування художньо-сценічної культури М. Ку-ліша як комедіографа також суттєве значення мала творчість Мольєра. Відомо, що, створюючи комедію-во-девіль”Мина-Мазайло”, драматург застосовував окремі прийоми, що були розроблені Мольєром у п’єсі “Міщанин-шляхтич”.
Талановитий російський письменник, чудовий драматург та палкий прихильник творчості Мольєра М. Булгаков, зі сторінками роману якого ми знайомилися на попередніх уроках, створив оригінальне трактування безсмертного “Міщанина-шляхтича” - глядачі за не в дім заможного паризького буржуа, який мріє про шляхетний титул, а в театр. Так, саме в той знаменитий театр пана де Мольєра, що підко-рював своєю легкістю і витонченістю, в театр, де живе дух комедії.
Гуманізм п’єси, її зв’язок з народними традиціями зображення характерів, оптимізм, яскрава сценічність, живий гумор, вічні образи і проблеми зробили “Міщанина-шляхтича” п’єсою на всі часи. Тому вона не втратила актуальності і в наші дні, ставиться в багатьох театрах світу.
Подробнее - на -
Объяснение:
ответ:1) в 2)за до телепатії,3) картина Мона Ліза 4)коли він застосовує обман ,телепатії.5)Злим, ненависним 6) тому що Том добрий, і завжди усміхається, мені так здається
Объяснение: