вільфрел айвенго — головний герой твору. 1. походження героя. (айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. його батько — седрік сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і мріє про відродження своєї незалежності.) 2. володіння зброєю, хоробрість, спритність — риси справжнього лицаря (незважаючи на те, що айвенго дуже молодий, ніхто з лицарів не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. на турнірі під ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями, з’являється із девізом «позбавлений спадку» і перемагає в смертельному бою найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника бріана де буагі 3. вірність королю річарду. (повернувшись після хрестового походу, він вірно служить королю річарду, який у цей час повернувся до ії, захищає честь короля і його хоробрих воїнів.) 4. чесність і шляхетність. (айвенго попереджає про небезпеку ісаака, з яким хотів розправитися храмовник, є вийти із замку й дістатися до безпечного місця. для айвенго не має значення та обставина, що ісаак — єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не личило піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».) 5. здатність на сильне кохання. (айвенго усім серцем покохав вихованку седріка — леді ровену. його почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити ровену з ательстаном коїгтисбурзьким, позбавив айвенго спадщини й вигнав із дому. перемігши на турнірі під ашбою, лицар позбавлений спадку обирає королевою турніру леді ровену. зрештою сила кохання перемагає: старий седрік дарував синові прощення, і згодом айвенго з коханою ровеною одружуються) 6. готовність людям у біді. (ребекку, дочку ісаака, несправедливо звинуватили в чаклунстві і, за законами того часу, мали спалити на вогнищі. шляхетний айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала за ним, коли він був тяжко поранений, поспішає на турнір захистити її честь і мечем довести її невинність.) в образі айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. автор створив портрет ідеального лицаря, врода якого поєднується з розумом і шляхетністю, а відвага — з умінням битися. він доблесний, некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.
Увесь час, що троянда знаходилась поряд із Принцом, він доглядав за нею та дуже сильно любив. Троянда ж не відповіда взаємністю, а навпаки скоріше відштовхувала його, хоча знала, що без нього вона не зможе продовжувати життя. Їй потрібен був догляд. Принц із задоволенням їй у цьому допомагав, проте вона у свою чергу була надто гордою та пихатою. Вона вважала себе кращою за усіх. І думала, що жодне створіння не варте її. Також вона була обмеженою та не розумною. З нею навіть не було про що говорити. Але попри все, Маленький Принц розумів, що це, як мінімум, через те, що вона усе своє життя нічого крім цієї маленької планети не бачила, любив її та до й. Із цього можна зробити повчальний висновок: любити - означає помічати та бачити усі вади, хиби та недоліки, але ніколи не забувати про прекрасне... Та навіть якщо недоліків більше, попри усі негаразди характеру - розуміти та піклуватися. Любити - означає віддавати усього себе, та хвилюватися за іншу особистість більше, ніж за самого себе...
На прикладі Маленького Принца, на мою думку, Антуан Де-Сент-Єкзюпері показав, що означає любити по-справжньому.