Я гортаю сторінки щойно прочитаного роману, й у своїй уяві знову бачу одну з його героїнь — Ребекку. Вона привертала увагу кожного, хто дивився на неї. Її блискучі очі, білі, ніби перли, зуби, смаглявий відтінок обличчя, тонкі брови, що вигиналися гордовитою дугою, густі хвилі волосся — усе це не залишало чоловіків байдужими і запам’ятовувалося надовго.
Ребекка була єврейкою, представницею гнаного і зневаженого народу, а отже, не могла бути дружиною ні сакса, ні нормана. Проте багато хто в неї закохувався, адже Ребекка була не лише вродливою, а й розумною дівчиною.
Ребекка — дивовижна дівчина, і любов збагачує її внутрішній, світ. Коли вона зрозуміла, що полюбила Айвенго, проте між ними нічого не могло бути, але вона ставилася до молодого лицаря так, ніби все її життя пов’язане з його долею. Ребекка нічим не гребує, і коли просить батька підібрати покинутого на арені Айвенго, хворого, несвідомого, вона своїми руками обмиває і перев’язує йому рани. Ісаак був у розпачі, адже розумів, що Айвенго не може перебувати в будинку єврея. Але Ребекка, як завжди, промовила: «Коли язичник поранений і в нещасті, він стає братом єврея»! Але Ісаак намагався опиратися і нагадав дочці, що буде, якщо хлопець не виживе і помре під їхньою покрівлею: «нас звинуватіть в його смерті, і натовп розірве нас на шматки». Тоді Ребекка відповіла Ісааку, що вони зобов’язані до якщо він помре, відповідатимуть перед Богом і людьми.
Город Щёлково, Щёлковский район. Щёлковский район расположен на северо-востоке Московской области на территории Клязьменско - Мещерской низменности. Родной край – понятие очень широкое. Это место, где ты родился, это речка, где первый раз купался, это лес, где растут деревья, цветы, поют птицы, это небо, это солнце, согревающее нас, это поля, луга, рощи, горы. Нет ничего прекраснее родного края! Как и у человека, у города имеются важные даты и вехи, значительные события и периоды его истории – рождение, детство, отрочество, юность, взросление, возмужание и зрелость… Точную дату рождения.Щёлкова установить невозможно. Долгие годы мало кому известная деревушка Щёлково, находившаяся в составе села Гребнево и жившая обычной сельской жизнью, как бы пребывала в состоянии детства. Период отрочества Щёлкова характерен оживлением в нём предпринимательской деятельности, в основном в области ткацкого дела. Юность Щёлков приходится на начало 20 века, когда он становится населённым пунктом поселкового типа с хорошо развитой текстильной промышленностью и чётко определившимся социальным слоем – рабочим классом. В 1921 году Щёлково становится центром одноименной волости в составе Московского уезда. А в 1923 году Щёлкову официально был присвоен статус посёлка городского типа. В период своего взросления Щёлково вступил после того, как 1925 году обрёл статус города. Своими уверенными темпами развития и достигнутыми успехами к концу 1920-х годов века город Щёлково заслужил право стать центром одноимённого района в составе вновь образованной Московской области. С этого момента начался длительный период возмужания и зрелости города Щёлкова, в задачи которого отныне входило не только дальнейшее собственное развитие, но и развитие всей территории Щёлковского района. Словом, наш Щёлково – типичный промышленно-развитый город
Объяснение:
Я гортаю сторінки щойно прочитаного роману, й у своїй уяві знову бачу одну з його героїнь — Ребекку. Вона привертала увагу кожного, хто дивився на неї. Її блискучі очі, білі, ніби перли, зуби, смаглявий відтінок обличчя, тонкі брови, що вигиналися гордовитою дугою, густі хвилі волосся — усе це не залишало чоловіків байдужими і запам’ятовувалося надовго.
Ребекка була єврейкою, представницею гнаного і зневаженого народу, а отже, не могла бути дружиною ні сакса, ні нормана. Проте багато хто в неї закохувався, адже Ребекка була не лише вродливою, а й розумною дівчиною.
Ребекка — дивовижна дівчина, і любов збагачує її внутрішній, світ. Коли вона зрозуміла, що полюбила Айвенго, проте між ними нічого не могло бути, але вона ставилася до молодого лицаря так, ніби все її життя пов’язане з його долею. Ребекка нічим не гребує, і коли просить батька підібрати покинутого на арені Айвенго, хворого, несвідомого, вона своїми руками обмиває і перев’язує йому рани. Ісаак був у розпачі, адже розумів, що Айвенго не може перебувати в будинку єврея. Але Ребекка, як завжди, промовила: «Коли язичник поранений і в нещасті, він стає братом єврея»! Але Ісаак намагався опиратися і нагадав дочці, що буде, якщо хлопець не виживе і помре під їхньою покрівлею: «нас звинуватіть в його смерті, і натовп розірве нас на шматки». Тоді Ребекка відповіла Ісааку, що вони зобов’язані до якщо він помре, відповідатимуть перед Богом і людьми.