У всех людей есть свои проблемы. И каждый воспринимает разные ситуации субъективно. Так и выходит, что иногда со временем человек разочаровывается в жизни, потому что до этого он испытал болезненный опыт. И поэтому индивид замыкается и окружает себя негативом. Ему сложно уловить какие-то позитивные моменты, ведь психика уже нарушена. Когда человеку безразлично всё вокруг, он не может ничем себя занять, постоянно зависит от окружающих, боится быть осуждённым — он проживает неполную жизнь. Те люди, которые ловят моменты, совершенствуют себя, постоянно чем-то увлечены, взаимодействуют с социумом — живут полной жизнью. Такая личность за весь прожитий период много чего достигает и делает, и, когда наступает старость, то она уходит на покой счастливой, с мыслью, что жизнь прожита не зря. А для депрессивного и вечно унылого, ограниченного человека, который ничем не увлекается, жизнь будет короткой, ведь на старости лет ему не будет чего и вспомнить, когда он наконец-то одумается, ибо будет поздно. Ричард Бах правильно сказал: нужно внести в свою жизнь больше позитива, больше радости! Найти себе увлечения. К тому же его слова могут относится к преждевременной смерти, прерыванию жизни из-за каких-нибудь проблем. Также из-за вечного стресса здоровье человека ухудшается, и все мы знаем, что смех продлевает жизнь. Вот это, я считаю, и имел в виду наш гениальный писатель Ричард.
Новела американського письменника Р. Бредбері «Усмішка» залишає неоднозначне враження. Важко читати сторінки, присвячені майбутньому. Стає просто страшно. Це не люди, а справжнісінькі дикуни, озброєні залишками техніки. Воно й не дивно: адже вони уміють лише руйнувати, бити, громити.
Вражає те, що земляни, створивши технократичну цивілізацію, прийшли до духовного зубожіння. Вони не сприймають краси. Саме тому їм цікава дика забава: вони зібралися на майдані, щоб плюнути на картину, а потім її розірвати. Люди не бачили картину раніше. Вони навіть точно не знали, як вона називається. На запитання Тома лише один чоловік непевно сказав: «Мона Ліза».
А маленький хлопчик Том стояв, зачарований цією картиною. Він єдиний, хто не міг на неї плюнути. Чому? Та тому що Том ще не зіпсований духовно, у нього немає ні тієї жорстокості, ні тієї ненависті, що є у дорослих. Мені він дуже сподобався. Як і йому, мені було боляче, коли нищили картину.
І ось усе скінчилося. Натовп розійшовся. Навколо стало тихо. Світ заснув. Не міг заснути тільки маленький хлопчик Том. Він тихенько підійшов до вікна, розтулив пальці, розгладив шматочок пофарбованого полотна. Світ спав, осяяний сонцем. А на долоні хлопчика лежала Посмішка. Так, чудова посмішка, що залишила його людиною в озвірілому натовпі, та посмішка, котра так потрібна людям. Не дивно, що посмішка опинилася в руках Тома, адже він єдиний, хто розуміє красу.
Фінал новели символічний: ранок і дитина, яка тримає посмішку. Таке закінчення твору породжує впевненість у тому, що все буде добре. І прийде справжнє майбутнє, яке побудують люди «з душею, яка горнеться до гарного». А краса завжди здатна пробудити душу. Адже не тільки наука є складовою міцної цивілізації.