пушкін у посвяті назвав твір *евгеній онегин* «вільним романом». і справді, перше, що вражає кожного читача цього роману,— свобода. вона відчувається в усьому. вірші роману легкі, невимушені, наче автор зовсім не докладав зусиль, щоб створити їх. а між тим, роман — подвижницька праця, подвиг семи років. яка складається з тисяч віршових рядків, вийшла напрочуд легкою і вишуканою. у романі «євгеній онєгін» представлені всі рівні російського життя: тут і вищий світ петербурга, і дворяни-самітники, і провінційне товариство, і кріпаки ленських, і громадське життя (театр, ), і приватний, сімейний побут, і народні гадання, і «золота молодь», і селянин, що їде до міста, і різноманітні картини природи. енциклопедичне охоплення російської дійсності стало можливим завдяки особливому прийому — наявності образу автора. автор-оповідач виступає в різних особах: він друг і хороший знайомий онєгіна, покровитель і захисник тетяни, поет, що експериментує з новими принципами зображення дійсності, він свідок подій, що відбуваються в романі. образ автора сприяє розширенню часових і просторових меж роману, створює атмосферу вільної сюжетної та композиційної активності. автор звертається до читачів, скеровує їхню увагу, пояснює події, тобто налагоджує взаємодію автора й читача. іноді автор, як політик, звертає увагу на причину розорення поміщиків, збіднення селян. розуміє, що не можна старими вийти з економічної кризи, розмірковує про демократизм заходу. його цікавить і стан сучасної йому освіти, і доля жінки в суспільстві. автор не скутий заданою темою, він вільний у своїх роздумах і тому є цікавим співрозмовником. онєгін — характер індивідуальний. розкрити саме індивідуальність онєгіна пушкіну є принцип контрасту. онєгін не тільки протиставляється «світу», але й героям, близьким до нього,— ленському, тетяні. на принципі контрасту будував пушкін і образ тетяни. романом «євгеній онєгін» розпочався процес розквіту російської літератури, який вивів її на чільне місце у світовому літературному процесі. проблема, яку поставив пушкін у романі,— людина й сучасність, «герой сучасності» — стане однією з провідних у російській літературі хіх століття.
Действие происходит зимой.
Пятый день несло непроглядной вьюгой. В белом от снега и холодном хуторском доме стоял бледный сумрак и было большое горе: был тяжело болен ребенок. И в жару, в бреду он часто плакал и все просил дать ему какие-то красные лапти. И мать, не отходившая от постели, где он лежал, тоже плакала горькими слезами, - от страха и от своей бес Что сделать, чем Муж в отъезде, лошади плохие, а до больницы, до доктора, тридцать верст, да и не поедет никакой доктор в такую страсть.. .
Стукнуло в прихожей, - Нефед принес соломы на топку, свалил ее на пол, отдуваясь, утираясь, дыша холодом и вьюжной свежестью, приотворил дверь, заглянул:
- Ну что, барыня, как? Не полегчало?
- Куда там, Нефедушка! Верно, и не выживет! Все какие-то красные лапти просит.. .
- Лапти?
- Значит, надо добывать. Значит, душа желает. Надо добывать.
- Как добывать?
- В Новоселки идти. В лавку. Покрасить фуксином нехитрое дело.
- Бог с тобой, до Новоселок шесть верст! Где ж в такой ужас дойти!
А НЕФЕД все таки пошел… …
И, притворив дверь, ушел. А на кухне, ни слова не говоря, натянул зипун поверх полушубка, туго подпоясался старой подпояской, взял в руки кнут и вышел вон, пошел, утопая по сугробам, через двор, выбрался за ворота и потонул в белом, куда-то бешено несущемся степном море.
На меня произвело впечатление то, что, не смотря на холода и морозы, Нефед собрался и пошёл в Новосельск, купить лапти и фуксин, чтобы сделать красные лапти, о которых всё время бредил ребёнок. Я считаю, что Нефед не проявил безразличие к бедному мальчишке. За это мне, наверное, и понравился этот герой.
Основная мысль этого произведения - это то, что дети - цветы жизни, и любовь к чаду может быть безграничной.
Советую всем прочитать это маленькое произведение с глубоким смыслом.