У 1938 році Костянтин Симонов закінчив Літературний інститут імені А. М. Гіркого. До цього часу він вже написав кілька творів — у 1936 році в журналах «Молода гвардія» та «Жовтень» були надруковані перші вірші Симонова.
У тому ж році Він був прийнятий в СП СРСР, вступив до аспірантури ІФЛІ, опублікував поему «Павло Чорний».
У 1939 році направлено як військового кореспондента на Халхін-Гол, в аспірантуру не повернувся.
Незадовго до від'їзду на фронт остаточно змінює ім'я і замість рідного Кирило бере псевдонім Костянтин Симонов. Причина — в особливостях дикції і артикуляції Симонова: не вимовляючи «р» і твердого «л», вимовити власне ім'я йому було важко. Псевдонім стає літературним фактом, і незабаром поет Костянтин Симонов набуває всесоюзну популярність. Мати поета нове ім'я не визнавала і до кінця життя називала сина Кирюшей.К. Симонов з А. Лизюковым. 1942 рік.
Підполковник Симонов. 1943 рік.
У 1940 році написав свою першу п'єсу «Історія однієї любові», поставлену на сцені Театру ім. Ленінського комсомолу; в 1941 році — другу — «Хлопець з нашого міста». Протягом року навчався на курсах військових кореспондентів при ВПА імені в. І. Леніна, 15 червня 1941 року отримав військове звання інтенданта другого рангу.
З початком війни покликаний у РККА, як кореспондент із Діючої армії публікувався в «Известиях», працював у фронтовій газеті «Бойовий прапор»У 1942 році йому було присвоєно звання старшого батальйонного комісара, в 1943 році — звання підполковника, а після війни — полковника. У роки війни написав п'єси «Російські люди», «Чекай мене», «Так і буде», повість «Дні і ночі», дві книги віршів «З тобою і без тебе» і «Війна».
Наказом ВС Західного фронту №: 482 від: 03.05.1942 року старший батальйонний комісар Симонов Кирило Михайлович нагороджений орденом Червоного Прапора .Велика частина його воєнних кореспонденцій публікувалася в «Червоній зірці».
04.11.1944 року підполковник Кирило Михайлович Симонов,спец. кореспондент газети"Червона Зірка",нагороджений медаллю "За оборону Кавказу"Перший роман «Товариші по зброї» побачив світ у 1952 році, потім велика книга — «Живі і мертві» (1959). У 1961 році театр «Сучасник» поставив п'єсу Симонова «Четвертий». У 1963-1964 роках пише роман «Солдатами не народжуються», у 1970-1971 — «Останнє літо». За сценаріями Симонова були поставлені фільми «Хлопець з нашого міста» (1942), «Жди мене» (1943), «Дні і ночі» (1943-1944), «Безсмертний гарнізон» (1956), «Нормандія-Німан» (1960, спільно з Ш. Спааком і Е. Тріоле), «Живі і мертві» (1964), «Відплата» (1967), «Двадцять днів без війни» (1976).
К. Симонов (2-й зліва) на III з'їзді письменників УРСР. 1954 рік.
К. Симонов в Берліні. 1967 рік.
Меморіальний камінь, присвячений пам'яті К. Симонова, встановлений на Буйничском полі.
Люди замість того щоб самостійно вивчати щось , мали лише прийти декілька разів для того щоб їм зі до технологій дали всі потрібні знання .