Образ Пугачева в повести Пушкина «Капитанская дочка» очень разнообразен. Этот человек может быть разным – и мудрым, и хвастливым, и великодушным, и злобным, и зависимым от окружения. Образ одного из главных героев как будто бы вписывается во времена екатерининской эпохи, Пушкин показывает его как образ всенародного вождя.
Главный герой и стихии природы
Впервые мы встречаемся с героем во время снежной бури. Автор описывает нам это стихийное бедствие природы как снежный буран. И именно в нем мы видим Пугачева, который, как истинный найти дорогу двум заблудившимся путникам – Гриневу и его слуге Савельичу. Пугачев – казак с черной бородой появляется из самой середины бури и выводит путников на твердую тропу. Наверное, самым непревзойденным оказалось то, что метель описывается в сентябре, что в принципе не возможно. Но автор попытался именно так связать Пугачева и природу.
Влияние исторических событий на героя
Пушкин изображает Пугачева с точки зрения исторических событий. Но это описание показывает нам его не как приближенного к великому государю и не как властелина. События, которые разворачиваются в повести, происходят в 1773 году, поэтому мы имеем возможность оценить действия вождя Пугачева еще до и во время восстания.
Народ, зависящий от воли одного человека, не может сохраниться, да и не заслуживает этого.
Забавным покажется и сама внешность этого сорокалетнего мужчины. Автор обратил внимание читателей на то, что Пугачев был худым, с широкими плечами, немножко седой бородой, с приятным лицом. Позднее мы встречаемся с рассказом рядового, который повествует о том, что Пугачев ел поросят, и не одного, а двух.
Вторая встреча с вождем
Во второй раз Пугачев милует Гринева. Во время казни он снисходительно относится к этому человеку и готов его помиловать. Но это просто игра на показ, а не проявление жалостливых чувств. Лишь в конце произведения, мы имеем возможность до конца разглядеть этого свирепого вождя.
Как оказалось, он добр в душе, но понимает, что игра его опасна. Хотя из-за этого его мужество и бравый дух не падают. Он принимается оплатить счет, который ему предоставляет Савельич и возвращает Гриневу тулуп.
Вывод
Подводя итог, можно сказать, что Пугачев, будучи человеком по натуре авантюрным, был еще и великодушным. У него была душа, просто, скорее всего, исторические обстоятельства той эпохи не давали ему возможности проявлять себя как человека. Он во многих делах – вызволял невесту Гринева, потом предложил ему быть посаженным отцом на их свадьбе.
В эпохи народного подъема пророки бывают вождями; в эпохи упадка — вожди становятся пророками.
В этом произведении Пушкин провел четкое сравнение между Пугачевым и Екатериной. Царица столь же своенравна, как и ее подчиненный; она так же незаконно получила царский престол, а Пугачев пытался тем же методом подчинить себе страну. Как оказалось, он не может действовать по своему желанию, потому что отягощен обстоятельствами времени.
У своїй «Книзі пісень» Гейне відтворив історію духовних шукань ліричного героя. Без коханнянемає щастя, а без щастя життя взагалі втрачає сенс — такий провідний мотив цієї збірки. Адже «Книга пісень» була присвячена нещасливому коханню до кузини Амалії, дочки відомого гамбурзького банкіра, у будинку якого мешкав юний Гейне. Назву збірки автор запозичив у Петрарки: «канцоньєре» у перекладі також означає «книга пісень». У такий б поет наслідує багатовікову традицію оспівування недосяжного кохання. І для цього Гейне обирає форму народної пісні, яка у нього часто схожа на ліричний монолог. Однак для поета завузькі рамки одного жанрового різновиду, оскільки його насамперед цікавить зміна настроїв і почуттів ліричного героя. Саме тому у книзі з’являються вірші, написані у формі сонета, балади, романсу.
У його надзвичайно мелодійних за звучанням поезіях використано особливі, характерні для романтичної традиції прийоми: тут і чудова природа, і квіти, і спів пташок, і морські простори, і східні мотиви…
Крім того, «Книга пісень», яку ще інколи називають романом (або повістю) у віршах, складається з чотирьох циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Повернення на батьківщину», «Північне море».
Свій перший цикл Гейне створює в суто романтичному ключі. В основі його поезій — контраст почуттів, трагічні історії нещасних закоханих, містика й кладовищенські мотиви.
Другий цикл «Ліричне інтермецо» доволЮнацькі страждання для нього тепер важливі лише як спогад. У цьому ж циклі розміщено й відому поезію про Лорелею — нещасну загиблу красуню, яка, сидячи на узбережжі поблизу скелі, зачаровує всіх, хто пропливає Рейном.
Мені здається, що для Гейне образ Лорелеї став утіленням саме згубних чарів кохання, якого тривалий час не міг позбутися його ліричний герой.
В останньому циклі збірки, написаному вільним віршем — верлібром, тема кохання зникає. Героя тепер вабить морська стихія, надводне й підводне життя моря, міфи та уявлення, пов’язані з водним простором.
Як бачимо, мотив кохання охоплює лише три цикли збірки, що пов’язано із духовним становленням героя. А оскільки Гейне оспівує насамперед любов земну, то через певні жіночі образи він намагається відтворити також внутрішній розвиток і духовні шукання свого героя.
Мабуть, тому й з’являються у збірці образи жінки-музи («А. В. Шлегелю»), жінки- фатуму («Не знаю, що стало зо мною…»), жінки-перлини («Красуня-рибалка»), Гейне називав себе останнім романтичним принцом своєї «неромантичної епохи». До нього мало хто з поетів так тонко передавав порухи душі, настільки органічно поєднував фольклор із поглядами сучасної йому людини. Тож не дивно, що образ його романтичного героя досі приваблює читачів «Книги пісень» своєю щирістю почуттів і таким зрозумілим прагненням бути щасливим.і схожий на любовну оповідь, у якій простежується зміна почуттів ліричного героя: від суму за коханою до короткої миті щастя, розлуки та страждання за минулим.