После осуществления преступного замысла Раскольников чувствует себя слабым как физически, так и морально. Он впадает в бредовое состояние, много спит, теряет аппетит. Душевные муки поглощают все его силы. Его поведение после преступления трудно назвать адекватным. Он теряет ощущение реальности и времени.
В конце концов, после тяжелой борьбы с самим собой Раскольников решает признаться в преступлении и явиться с повинной в полицию. Он признается в преступлении, потому что решает быть сильным человеком, который не боится стыда.
Виявляється, сам Бредбері мав іншу думку про головну ідею свого найпопулярнішого роману, і в останні роки свого життя намагався виправити загальну помилку. Так, 2007 року Los Angeles Weekly першими написали про те, що «“451° за Фаренгейтом” – це не історія про державну цензуру. Скоріше за все, автор мав на увазі те, як телебачення вбиває бажання читати книги». У цьому ж матеріалі журналісти процитували самого Бредбері:
– Турбувала мене не свобода, а люди, яких телебачення перетворює на ідіотів. «451° за Фаренгейтом» не про цензуру, він про недолугий вплив популярної культури через ТБ та новини, про розповсюдження величезних екранів та про бомбардування «фактиками». Усі програми на телебаченні не дають тобі нічого окрім цих «фактиків». Вони скажуть вам, коли Наполеон народився, але не скажуть, ким він був насправді.