Багато славних сторінок має історія України. Ця земля колись була уособленням волі. Кріпаки XIX сторіччя ще пам'ятали про те, що предки їх були козаками, які не визнавали над собою жодної влади, нав'язуваної силою. Вони самі обирали собі гетьманів та отаманів серед тих, хто на їх думку був цього достойний. А слава про козацькі походи йшла далеко за межі українських земель.
Шевченко, якому боляче було дивитися на своїх земляків, що гнулися у панському ярмі, намагається збудити свідомість українців і звертає свій погляд до тих часів, коли
...в Україні запорожці вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю.
На жаль, єдиною згадкою про ці події зараз є тільки високі могили, у яких спочивають козацькі тіла. Можливо, одна з них і належить запорозькому отаману Іванові Підкові. Шевченко не дотримується у своєму творі історичної правди, бо відомостей про участь Підкови у морських козацьких походах немає. А сам він, хоч і був на Запорожжі, але потім став молдавським господарем і керівником визвольної боротьби проти турецько-татарських загарбників і молдавських феодалів у XVII сторіччі. Але для поета важливо відтворити у творі образ запорозького отамана, а його ім'я та реальне існування не так і важливі.
Козаки, що вибиралися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися як із турками, так і з морською стихією, бо "синє море звірюкою то стогне, то виє". Мужності і завзяття їм додавало і те, що поруч з ними був їхній отаман, якого вони обирали самі, а це означає, що вони повністю довіряли цій людині, могли довірити їй своє життя. Їм і не важливо, куди їхати, бо Підкова (їх отаман) "веде, куди знає". Вони, не задумуючись, навіть змінюють свій маршрут, бо отаман вирішив їхати не до Синопу, а у Цар-град. Цікаво, як Підкова віддає свої розпорядження: досить йому тільки підняти свою шапку, як усі човни зупинилися, щоб вислухати свого "батька отамана", як вони його називають.
Гектор і Ахілл — справжні воїни. На їх рахунку чимало подвигів і перемог під час Троянської війни. Але подолати одне одного їм не просто: обидва сильні, фізично загартовані, витривалі. І навіть у вирішальному поєдинку, якби не до Афіни, хто знає, чи був би переможений Гектор. Гомер підбирає порівняння до поведінки воїнів, підкреслюючи, що вони — гідні супротивники: порівнює Ахілла з соколом, що полює на горлицю дику, з псом, який жене молодого оленя, але й Гектор, на його думку, дуже схожий на високолетного орла, який хоче вхопити ягня або зайця. Дужі, сміливі, мужні — хіба можуть бути воїни кращими, ніж вони? Мабуть, ні, тому що ці герої ще й віддані своїй батьківщині. Мужньо боронить рідну змучену Трою Гектор, схаменувшись, повертається до рядів ахейського війська Ахілл. Якими ж іще якостями наділені герої поеми «Іліада»? Гектор — герой, але ніщо людське йому не чуже, і він довго не наважується стати до ґерцю з Ахіллом. Зрозумівши підступність богів і супротивника, він мужньо бореться, до останньої хвилини свого життя прагне бути мужем, гідним поваги й захоплення. Прагне домовитися з улюбленцем Афіни про видачу тіла переможеного рідним, але засліплений гнівом Ахілл запевняє, що ніяких домовленостей між ними не буде. Ахілл — улюбленець богів і ахейців, красень і взірець воїна. Але він — теж жива людина і робить вчинки, про які потім шкодує: йде з війська — гинуть ахейці, його друг Патрокл, знущається над тілом Гектора — потім плаче разом з Пріамом над спільною трагедією учасників війни.
«Троя» (англ. Troy) — историческая драма по мотивам поэмы Гомера «Илиада», а также других произведений Троянского цикла. Была номинирована на премию «Оскар» за лучший дизайн костюмов.
Конец XIV века до н. э. царь Микен Агамемнон не без упрямого, но могучего воина Ахиллеса объединяет города Греции под своим скипетром. Ахиллес побеждает в бою фессалийца Боагриса (Натан Джонс), после чего царь фессалийцев Триоп передаёт Агамемнону свой скипетр.
XIII век до н. э. троянский царевич Парис похищает Елену Прекрасную, жену брата Агамемнона — спартанского царя Менелая. Взбешённый Менелай является в Микены, Агамемнон, мечтающий уничтожить Трою, обещает брату свою За Ахиллесом приезжает царь Итаки Одиссей, соблазняя того славой. Мать Ахиллеса Фетида ставит перед сыном выбор: он может остаться дома и быть счастливым, но его имя будет забыто — или же он обретёт вечную славу под стенами Трои, но и найдёт там свою смерть. Корабль Ахиллеса присоединяется к огромному флоту греков, идущему к троянским берегам.
Гектор — старший сын царя Трои и главнокомандующий троянских войск, предлагает отцу вернуть Елену обратно, но царь Приам уверен, что Парис так любит Елену, что отправится за ней в Спарту и погибнет. Он уверен в поддержке бога Аполлона и не слушает Гектора. Вскоре на горизонте появляются корабли греков. Корабль Ахиллеса отрывается от основных сил. Мирмидоняне первыми высаживаются на берег и вступают в неравный бой с троянцами. Вторым на берег высаживается царь Саламина Аякс Теламонид и тоже начинает бой с троянцами, но тут появляется Гектор с вооруженным подкреплением. Ахиллес прорывается к храму Аполлона и увидев кавалерию Гектора приказывает людям спрятаться в храме. Миримидоняне убивают всех воинов из отряда Гектора, но Ахиллес не вступает в поединок с Гектором и дает ему уехать. Однако уверенный в окончательной победе Агамемнон прилюдно оскорбляет Ахиллеса и отбирает его трофеи: захваченные в храме сокровища и пленницу-жрицу Брисеиду, сестру Гектора и Париса.
На следующий день огромная греческая армия отправляется к стенам Трои. Однако Ахиллес запрещает своим мирмидонянам идти в бой, они только наблюдают за битвой. Троянская пехота выходит за стены, решив дать бой грекам в поле. На переговорах Агамемнон предлагает Гектору отдать Елену и признать его верховным главнокомандующим: троянское войско будет биться за Агамемнона, когда он прикажет. Гектор отклоняет условия Агамемнона, а Парис вызывает Менелая на битву за Елену. Могучий Менелай побеждает Париса и пытается убить его у ног Гектора, но последний убивает Менелая на глазах у всего войска. Разъярённый Агамемнон начинает бой с троянцами. Однако троянская пехота отбивает атаку греков, а троянские лучники убивают стрелами задние ряды греков. Гектор убивает в бою Аякса Теламонида. Греки отступают под натиском троянцев, но Гектор отказывается преследовать разбитого врага. Он заключает перемирие и разрешает грекам забрать тела павших. Ахиллес отбивает Брисеиду у веселящихся воинов, они становятся любовниками. Ахиллес решает вернуться домой и зажить тихой семейной жизнью.