Українсьі письменники дуже полюбляють у своїх творах возвеличувати рідну землю,змальовувати її природу,розповідати про людей,які жили на теренах україни.проте не тільки наші письменники зачаровуються країною,в якій ми живемо.багато відомих творців світової літератури у своїх творах згадують про велич і славу ураїнського народу. одним з таких творців можна вважати джорджа байрона,який у 1819 році написав поему"мазепа".героєм байронового твору мазепа став тому , що був відомий як борець за незалежність козацьої держави,але не тільки це зацікавила ійського письменника,його захопила легенда про любов мазепи до дружини заможного польського шляхтича,яку він й детально описав у творі "мазепа". наскільки відомо байрон ніколи не був на україні, хоча це зовсім не завадило йому описати усе чим славилась вона: степами ,лі ліси на козаччині ось як він пише: це був безкраїй дикий праліс кремезних вікових дерев, що вже не гнув їх вітру рев, лиш хмиз обламував з дубів, з сибірських вибігши степів. окрім природи він детально описує мазепу та інших історичних постать,які жили в кінці 17-на початку 18 ст. приємно усвідомлювати що історією твоєї країни цікавляться іноземцями,що природою ,яка на україні змальовується багатьма зарубіжними письменниками. твір байрона дає змогу оцінити нам україну з іншої точки зору,побачити її з іншої сторони ,за що ми йому і вдячні.
«край ты мой, родимый » — замечательное стихотворение а. к. толстого, может служить своеобразным эпиграфом к его пейзажной лирике. он воспевает красоту своей родины, которая для него заключается и в полночном свисте соловья, и в крике орлиных стай, и вольном беге коня. ему дороги ее широкие степи, густые леса и тучи, гонимые буйным ветром над ее просторами. для поэта родная природа одухотворена, он наделяет ее человеческими качествами, относится к ней бережно и сочувственно, как к живому человеку. читая произведения этого поэта, постоянно ощущаешь их любовь к родной стороне. их поэтическое творчество учит нас жизни, воспитывает в нас добрые чувства. они словно заново открывают нам красоту привычного, заставляя взглянуть на знакомый мир «промытыми», свежими глазами. и, подчиняясь этому чувству, мы останавливаемся, чтобы вобрать в себя и навсегда запомнить воздух, краски и запах родины.
