Ліна Василівна Костенко — не тільки талановитий майстер слова, геній літературної думки, вона ще й прекрасний психолог, знавець людських душ. Це засвідчують її твори, серед яких і поезії («Світлий сонет», «Доля», «Моя любове, я перед тобою» тощо), й великі за обсягом твори, як, наприклад, історичний роман у віршах «Маруся Чурай».
І сьогодні в серцях українських людей живуть пісні легендарної поетеси-співачки з Полтави Марусі Чурай, що ввійшла в нашу історію світлою, але водночас трагічною постаттю. Легенда про цю талановиту дівчину обросла такими життєвими подробицями, що їх сприймаємо як реальність. Про Марусю Чурай написано повісті, п’єси, поеми. Одним із найвідоміших творів про Марусю Чурай є роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай*.Цей твір зацікавлює та інтригує читача вже з перших рядків, адже починається він досить своєрідно — з кульмінації — суду над Марусею. Дівчину звинувачено у смерті Гриця, її коханого. Біль обпікає душу дівчини, бо вона невинна. Отруту вона приготувала для себе, а Гриць самохіть випив її. Дівчині боляче ще й від того, що вона не може зрозуміти, що сталося з її коханим, чому він змінився, чому зрадив. Марусине кохання виросло, як пісня, з повноти душі, тому важко їй простити зраду, тому й відмовляє вона Грицю, який повернувся до неї з каяттям і проханням стати його дружиною. Маруся вважає, що розтоптане зрадою кохання неможливо відродити. Для неї воно було єдине, священне:Моя любов сягала неба,А Гриць ходив ногами по землі...Маруся не промовила жодного слова виправдання на суді. Свою таємницю вона довіряє лише Сонцю:Не помста це була, не божевілля,Людина спроста ближнього не вб’є.Я не труїла. Те прокляте зілля Він випив сам. Воно було моє.Ці слова звучать як гімн коханню і вірності. Маруся не бореться за своє життя, але її поведінка на суді — це відстоювання людської гідності, справедливості. Тому в даному випадку є всі підстави говорити про «високу* трагедію. Так, образи Марусі і Гриця — трагічні, життєве кредо Марусі — чесність. Вона не скоро зрозуміє причину свого нещасливого кохання. Гриць же «народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому», він метався між двома світами — між піснями й лицарськими ідеалами Марусі та вишня- ківськими достатками й убогістю душі. Він не зміг зрозуміти злету Марусиної душі, повівся з нею жорстоко та егоїстично. Образ ГрицяБобренка надзвичайно складний і трагічний.Вінувесь, крімхібащо серця, поринув у міщанське багно, душа ж його рвалася до Марусиних пісень.Роман у віршах «Маруся Чурай* — це твір зрілого майстра. Це вершинна книга Ліни Костенко, яка в змалюванні образів романупроявила себе як тонкий психолог. Завдяки цьому твір вражає своєю психологічною навантаженістю.
«Однажды играли в карты у конногвардейца Нарумова». После игры Томский рассказал удивительную историю своей бабушки, которая знает тайну трех карт, якобы открытую ей знаменитым Сен-Жерменом, непременно выигрывающих, если поставить на них подряд. Обсудив этот рассказ, игравшие разъехались по домам. Эта история показалась неправдоподобной всем, включая и Германна, молодого офицера, который никогда не играл, но, не отрываясь, до самого утра следил за игрой. Бабушка Томского, старая графиня, сидит в своей уборной, окруженная служанками. Здесь же за пяльцами и ее воспитанница. Входит Томский, он заводит светскую беседу с графиней, но быстро удаляется. Лизавета Ивановна, воспитанница графини, оставшись одна, смотрит в окно и видит молодого офицера, появление которого вызывает у нее румянец. От этого занятия ее отвлекает графиня, отдающая самые противоречивые приказания и при этом требующая их немедленного исполнения. Жизнь Лизаньки в доме своенравной и эгоистичной старухи несносна. Она виновата буквально во всем, что раздражает графиню. Бесконечные придирки и капризы раздражали самолюбивую девушку, которая с нетерпением ожидала своего избавителя. Вот почему появление молодого офицера, которого она видела уже несколько дней подряд стоящим на улице и смотревшим на ее окошко, заставило ее раскраснеться. Этим молодым человеком был не кто иной, как Германн. Он был человеком с сильными страстями и огненным воображением, которого только твердость характера от заблуждений молодости. Анекдот Томского распалил его вообряжение, и он захотел узнать тайну трех карт. Это желание стало навязчивой идеей, невольно приведшей его к дому старой графини, в одном из окон которого он заметил Лизавегу Ивановну. Эта минута и стала роковой. Германн начинает оказывать знаки внимания Лизе, чтобы проникнуть в дом графини. Он тайком передает ей письмо с объяснением в любви. Лиза отвечает. Германн в новом письме требует свидания. Он пишет к Лизавете Ивановне каждый день и наконец добивается своего: Лиза назначает ему свидание в доме на то время, когда ее хозяйка будет на балу, и объясняет, как незамеченным проникнуть в дом. Едва дождавшись назначенного времени, Германн проникает в дом и пробирается в кабинет графини. Дождавшись возвращения графини, Германн проходит к ней в спальню. Он начинает умолять графиню открыть ему секрет трех карт; видя сопротивление старухи, он начинает требовать, переходит к угрозам и наконец достает пистолет. Увидев пистолет, старуха падает в страхе с кресел и умирает. Воротившаяся вместе с графиней с бала Лизавета Ивановна боится встретить в своей комнате Германна и даже испытывает некоторое облегчение, когда в ней никого не оказывается. Она предается размышлениям, как внезапно входит Германн и сообщает о смерти старухи. Лиза узнает, что не ее любовь — цель Германна и что она стала невольной виновницей гибели графини. Раскаяние терзает ее. На рассвете Германн покидает дом графини. Через три дня Германн присутствует на отпевании графини. При прощании с покойной ему показалось, что старуха насмешливо взглянула на него. В расстроенных чувствах проводит он день, пьет много вина и дома крепко засыпает. Проснувшись поздней ночью, он слышит, как кто-то входит к нему, и узнает старую графиню. Она открывает ему тайну трех карт, тройки, семерки и туза, и требует, чтобы он женился на Лизавете Ивановне, после чего исчезает. Тройка, семерка и туз преследовали воображение Германна. Не в силах противиться искушению, он отправляется в компанию известного игрока Чекалинского и ставит огромную сумму на тройку. Его карта выигрывает. На другой день он поставил на семерку, и вновь выигрыш его. В следующий вечер Германн вновь стоит у стола. Он поставил карту, но вместо ожидаемого туза в руке его оказалась пиковая дама. Ему кажется, что дама прищурилась и усмехнулась… Изображение на карте поражает его своим сходством со старой графиней.
1)ТЕМА — объект художественного отражения. 2)Вакула красив, силен, добр, полон неисчерпаемой энергии и молодого задора. Он обладает чистым сердцем, цельностью натуры и красотой чувств. Он верен своему долгу, своим обещаниям, обладает упорством в достижении цели. Препятствия, которые возникают на его пути, не останавливают его, а наоборот, заставляют проявлять большую находчивость и инициативу, смелость и решительность. 3)Один мой знакомый говорит, что Гоголя нужно читать по словам. Трудно с ним не согласиться. Особенно, перечитывая эту чудесную сказку. В ней каждое слово на своем месте, каждое участвует в создании волшебной, волнующей картины зимней украинской ночи, когда мир замер в ожидании великого праздника, а люди и всяческая сказочная нечисть веселятся от души. Этой ночью обычная деревенская баба - мать кузнеца - проявляет свою ведьмовскую сущность, летает на метле, с чертом дружится-любится, прочих же кавалеров по угольным мешкам распихивает, а некоторых еще и попарно. И пусть последнее деяние ничего ведьмовского в себе не содержит - надо же бедной женщине репутацию блюсти свою и поздних визитеров - так ярко проявиться оно может только в предпраздничную волшебную ночь. В другое время и месяц неуместно ярок, да и вряд ли все разом сойдутся на одном пороге. Этой ночью обычный деревенский кузнец может прокатиться верхом на черте и к самой царице в столицу слетать, чтобы добыть черевички для любимой. В иное время где же он черта возьмет, да и кто же его к царице пустит. Дворец царский не шинок чай. И, конечно, только этой ночью капризная надменная красавица может вдруг проникнутся искренним чувством любви в обычному, хотя и очень славному парню. И станет это началом их общего счастья. В сочельник люди невольно живут ожиданием чуда. И Гоголь нам это чудо дарит. Если в Диканьке могло произойти столько волшебных вещей, то почему же у нас не может? У нас тоже и Солохи, и черти, и красавицы Оксаны имеются. С Вакулами, правда, проблема может быть. Редко такие рыцари среди простых людей встречаются. Но чудо на то и чудо, чтобы невозможное свершиться могло. Замечательная вещь. Много раз перечитывала ее с упоением. Гоголь сумел передать настоящую сказочную атмосферу, в которой хорошо, уютно и весело. Читать всем!
Ліна Василівна Костенко — не тільки талановитий майстер слова, геній літературної думки, вона ще й прекрасний психолог, знавець людських душ. Це засвідчують її твори, серед яких і поезії («Світлий сонет», «Доля», «Моя любове, я перед тобою» тощо), й великі за обсягом твори, як, наприклад, історичний роман у віршах «Маруся Чурай».
І сьогодні в серцях українських людей живуть пісні легендарної поетеси-співачки з Полтави Марусі Чурай, що ввійшла в нашу історію світлою, але водночас трагічною постаттю. Легенда про цю талановиту дівчину обросла такими життєвими подробицями, що їх сприймаємо як реальність. Про Марусю Чурай написано повісті, п’єси, поеми. Одним із найвідоміших творів про Марусю Чурай є роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай*.Цей твір зацікавлює та інтригує читача вже з перших рядків, адже починається він досить своєрідно — з кульмінації — суду над Марусею. Дівчину звинувачено у смерті Гриця, її коханого. Біль обпікає душу дівчини, бо вона невинна. Отруту вона приготувала для себе, а Гриць самохіть випив її. Дівчині боляче ще й від того, що вона не може зрозуміти, що сталося з її коханим, чому він змінився, чому зрадив. Марусине кохання виросло, як пісня, з повноти душі, тому важко їй простити зраду, тому й відмовляє вона Грицю, який повернувся до неї з каяттям і проханням стати його дружиною. Маруся вважає, що розтоптане зрадою кохання неможливо відродити. Для неї воно було єдине, священне:Моя любов сягала неба,А Гриць ходив ногами по землі...Маруся не промовила жодного слова виправдання на суді. Свою таємницю вона довіряє лише Сонцю:Не помста це була, не божевілля,Людина спроста ближнього не вб’є.Я не труїла. Те прокляте зілля Він випив сам. Воно було моє.Ці слова звучать як гімн коханню і вірності. Маруся не бореться за своє життя, але її поведінка на суді — це відстоювання людської гідності, справедливості. Тому в даному випадку є всі підстави говорити про «високу* трагедію. Так, образи Марусі і Гриця — трагічні, життєве кредо Марусі — чесність. Вона не скоро зрозуміє причину свого нещасливого кохання. Гриць же «народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому», він метався між двома світами — між піснями й лицарськими ідеалами Марусі та вишня- ківськими достатками й убогістю душі. Він не зміг зрозуміти злету Марусиної душі, повівся з нею жорстоко та егоїстично. Образ ГрицяБобренка надзвичайно складний і трагічний.Вінувесь, крімхібащо серця, поринув у міщанське багно, душа ж його рвалася до Марусиних пісень.Роман у віршах «Маруся Чурай* — це твір зрілого майстра. Це вершинна книга Ліни Костенко, яка в змалюванні образів романупроявила себе як тонкий психолог. Завдяки цьому твір вражає своєю психологічною навантаженістю.