История создания – стихотворение написано в 1955 году и относится к позднему периоду творчества Заболоцкого, когда он следовал реалистической литературной традиции.
Тема – многообразие человеческих лиц, в каждом из которых можно найти что-то интересное.
Композиция – одночастная, идея последовательно развивается от первой до последней строфы.
Жанр – философская лирика.
Стихотворный размер – четырехстопный амфибрахий с парной рифмой.
Эпитеты – “пышные порталы”, “жалкие лачуги”, “мертвые лица”, “ликующие песни”.
Метафоры – “струится дыханье весеннего дня”, “мертвые лица закрыты решетками”, “малую хижину знал я когда-то”.
Сравнения – “словно темница”, “как солнце сияющих нот”, “другие – как башни”.
Анафора – “есть лица”.
Объяснение:
У неділю ми з батьками пішли гуляти у парк. Була та чарівна пора весни, коли дерева вже вкрилися зеленню, зацвів бузок, каштани. Повітря було ще прохолодне, але сонячне проміння, пробиваючись крізь рідкі хмаринки, припікало. Ми йшли алеєю, з усіх боків нас оточували каштани. їхні крони змикалися над нашими головами.
Суцвіття каштанів нагадували запалені білі свічки і мали просто розкішний вигляд. Несподівано біля своїх ніг я побачила одну з таких свічок. Хтось зірвав квітуче диво і кинув.
Ми пройшли ще кілька кроків і побачили грубо зламанугілочку клена з ще ніжними світло-зеленими незів’ялими листочками. Кому ж заманулося нівечити цю красу? Навряд чи ця людина хотіла зробити комусь приємність, принісши у дім каштанові суцвіття або гілку з кленовим листячком.
Рослини були зірвані просто так, мимохідь, навіть не подумавши, навіщо це потрібно. Та й суцвіття каштанів швидко в’януть, тому ні краси, ні затишку у кімнаті не створять. Інша річ, бузок або черемха. До речі, в нашому парку є багато різних видів бузку, але і його, якщо вже ламають, то складається таке враження, наче тут пройшовся буревій.
Якщо людина така байдужа до живої природи, чиможна стверджувати, що вона любить своє місто, вулицю, врешті-решт свою батьківщину? Адже від дбайливого ставлення до рослин залежить благополуччя парків, садів, лісів. Ось посадили на нашому шкільному квітнику розкішні жоржини, а хтось узяв і потайки викопав їх, тобто просто вкрав.
Крадуть квіти на міських клумбах, а скільки дерев вирубано у місті нібито заради усіляких будівельних робіт. І в нашому дворі знищили з десяток старих тополь. Нових не насадили, а пні не здаються, пустили пагони.
Природа – це краса, яка оточує нас завжди й усюди. Це зелене вбрання нашої країни. Збільшувати зелене багатство – означає по-справжньому любити батьківщину.
Той самий каштан або клен – це не просто краса. Це – чисте повітря, помешкання для птахів. А втім, це й так усім відомо