Анализ «Шепот, робкое дыханье» Фета хорошо иллюстрирует особенности его поэзии. Следует сразу отметить, что могут встречаться разные варианты названия. Они связаны с изменениями орфографии («Шопот, робкое дыханье», «Шепот, робкое дыхание»), другие с правкой стихотворения И.С. Тургеневым, напечатанного во втором номере «Москвитянина» в 1850-ом году. Считая такой вариант более благозвучным, он заменил первую строку:
«Шепот сердца, уст дыханье…»
А также восьмую и девятую:
«Бледный блеск и пурпур розы,
Речь – не говоря»
Прижизненные сборники поэта содержали именно этот вариант (издания 1856-го, 1863-го годов). Вообще, Тургенев нередко правил стихи Фета, что не всегда хорошо сказывалось на них, так как у поэта все-таки был свой стиль, который не всегда понимал и принимал Иван Сергеевич
Объяснение:
Царица любит своего мужа, скучает по нему, что она преданная и верная жена. Девять месяцев, до самого рождения дочки, царица «с поля глаз… не сводит». А когда царь наконец вернулся, его жена не смогла вынести радости и счастья этой встречи и умерла. Отсюда мы можем судить, что она была доброй, нежной и очень ранимой женщиной.
Совсем другой предстает перед нами другая царица. Она «горда, ломлива, своенравна и ревнива». Она любит лить свое волшебное зеркальце. «С ним одним она была добродушна, весела». И то лишь до той поры, пока зеркальце называло ее самой красивой. Как только оно стало говорить, что лучше всех молодая царевна, своенравная царица жестоко расправляется и с царевной, и с зеркалом. Царица даже на самое страшное — на убийство. Она без сожаления готова расстаться со своей падчерицей только за то, что та молода и красивее ее. И смерть для царевны она выбирает самую страшную — быть съеденной заживо волками. Когда этот замысел не удается, злая мачеха пытается отравить молодую царевну.
Відповідь:
Це був найстаріший вовк у світі, гроза місцевих лісів, який наводив жах на людей і тварин. Його прозвали Сіроманець, адже відомо, що це постійний епітет сірого вовка в народних казках.
Сіроманець упродовж тривалого часу був вожаком зграї, і йому корилися усі вовки. А тепер він зістарівся, осліп, заслаб, хоча залишився так само нескореним, як і раніше. Був у нього давній ворог серед людей — Чепіжний. Колись давно Сіроманець украв у нього козу і з’їв її. Все-таки він звір хижий, йому їсти треба. А Чепіжний затаїв зло на вовка і понад усе бажав вбити Сіроманця. Він і ями копав на нього по лісосмугах, і полював на нього. Хоча люди теж вчинили жорстоко з вовком, перебивши його зграю і вовченят. От і залишився Сіроманець самотнім на старість.
Жив у селі хлопчик Сашко, який полюбив Сіроманця, навіть не бачивши тварину. Ось саме він і став найкращим другом старого вовка. Він підгодовував вовка, розмовляв з ним, гладив по шиї. І той поводився мирно, відчуваючи доброту хлопця. Саме Сашко виручив Сіроманця з біди, коли той упав у яму. Упіймав таки його Чепіжний і кинув до кузні. Таємно, вночі, пробрався хлопець до кузні і перерізав брезентовий пояс, яким зв’язали вовкові лапи. А вранці Сіроманець утік від своїх переслідувачів.
Потім він ще довго і далеко біг, тікаючи від злих людей. Ледве не замерз у снігу, якби не льотчики, які знайшли і відігріли вовка. Там він знайшов ще одного друга — хлопчика Андрійка.
А Сашко сумував за сірим товаришем, увесь час думав про нього. Сіроманця теж тягло у рідні краї, і він вирішив повернутися. Сашко був дуже радий знову побачити друга. Хлопець навіть вирішив відвезти вовка до Одеси на операцію, але той злякався міського гамору і втік.
Сіроманець прийшов у Сашкове село. Прийшов помирати. Він вільно ходив селом, але люди були в полі, тому вбити його ніхто не зміг. Тоді вовк пішов у поле, ліг на спину і помер на рідній землі. В останньому своему маренні згадував Сіроманець свого маленького друга Сашка, і невпинно лунав в його вухах рідний голос: «А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже кінець з тобою?..»
Такий трагічний кінець історії про дружбу хлопчика Сашка і Сіроманця. Виявляється, що вовк, якого усі боялися, може бути добрим і вірним. Чому він добром відповідав на добро. Ця захоплююча і сумна історія змушує задуматися над тим, що між людиною і природою може існувати гармонія. Бо людина теж є витвором природи. Але вона сильніша, бо має зброю, яку часто використовує проти усього живого.
Пояснення: