Кожна людина хоча б один раз у своєму житті замислюється над тим, що для неї є найважливішим, що їй потрібно понад усе. Тієї миті у свідомості людини відбувається переоцінка цінностей і вона може змінитися. Саме так сталося зі Скруджем, головним героєм повісті "Різдвяна пісня у прозі", автором якої є видатний англійський письменник Чарльз Діккенс.
Твір розповідає про старого жмикрута Скруджа, якого непокоїла жага до збагачення. Окрім грошей, його ніщо не цікавило. Для нього не існувало жодних моральних цінностей. Скрудж не знав, що таке любов, співчуття, радість. Гроші стали сенсом його життя. Проте події Різдвяної ночі назавжди змінили Скруджа, його світосприйняття, думки, погляди.
Життя Скруджа можна умовно поділити на дві частини: до зустрічі з Духами Різдва і після неї. Саме Духи, що з'явились перед Скруджем святкової Різдвяної ночі, до йому усвідомити справжній сенс життя, знайти духовні цінності, усе те, чого йому так не вистачало упродовж довгих років гонитви за багатством.
Особисто на мене повість справила неабияке враження. Вона до мені зрозуміти, що в житті немає нічого важливішого за моральні якості та щирі людські стосунки. Варто завжди пам'ятати про вічне, плекати й шанувати його в собі. Я всім раджу прочитати чудовий твір Чарльза Діккенса "Різдвяна пісня у прозі" та замислитися над сенсом буття, над справді важливими речами
Тема повести Н. В. Гоголя «Тарас Бульба» — не просто изображение жизни украинского казачества в давние времена, не просто экскурс в историю борьбы лучших сынов Отчизны за ее независимость — писатель показал нам душу народа, формирование его национального самосознания. Потому и проводит нас автор на Запорожскую Сечь — сердце украинского казачества. Потому и любуется вместе с нами, читателями, ее свободными, смелыми рыцарями, восхищается неколебимыми и справедливыми, хоть и суровыми законами Сечи. «Вот то гнездо, откуда вылетают все те гордые и крепкие, как львы. Вот откуда разливается воля и казачество на всю Украину», — с гордостью пишет Н. В. Гоголь. Автор показывает нам именно молодых казаков, сыновей славного полковника Тараса Бульбы, чтобы в их лице мы увидели молодую Украину, ее силу и стремления.
Запорожская Сечь была для них путеводной звездой. Даже Остап, изнывавший от скуки в бурсе и четыре раза закапывавший свой букварь в землю, стал хорошо учиться, как только отец пригрозил отдать неуча служкой в монастырь и сказал, что не видать ему Запорожья, как собственных ушей. Остап стал одним из лучших учеников. Андрий жил не столько мечтами о будущем, сколько настоящим, гулял, влюблялся. Сегодня он был бурсаком, а завтра еще не настало.
Характеры братьев вырисовываются еще во время их учебы в бурсе. Открытый и прямодушный, Остап переносит наказанья за бурсацкие шалости, но не выдает товарищей. Андрий умеет выходить сухим из воды, никогда не подставляя спину под розги, хотя часто руководит каким-либо набегом бурсаков на рынок. Он кажется более развитым, более чутким, романтичным, чем старший брат, не замечающим ни красивых девушек, ни цветения садов — ничего на свете, все мысли которого о дружеских гулянках и военных доблестях казаков. Андрий кажется вначале лучшим, чем Остап, более душевным и человечным на более тонкие, нежные чувства и переживания.
Во время приезда братьев домой из бурсы мы видим, что старший никому не позволит смеяться над собой и даже готов драться на кулаках с родным отцом, а младший вроде и не слышит насмешки. Резковатый и даже грубоватый Остап, уезжая на Сечь, жалеет родную мать, думает о быстро промелькнувшем детстве, а «романтичный » Андрий словно отрезал себя от всего, забыл обо всем. Он кажется человеком без «корня», без стержня. Поведение братьев на Сечи, военные упражнения, занятия верховой ездой и стрельбой оценивает самый требовательный судья — их отец Тарас. Он гордится сыновьями, их мужеством, ловкостью, лидерством среди молодежи, но он же замечает и разницу в их поведении. Андрий «весь погрузился в очаровательную музыку пуль и мечей». Он не знает, что значит обдумывать, или рассчитывать, или измерять заранее свои и чужие силы; то есть любит битву ради самой битвы, видит на поле боя только себя, хочет развлечь себя, показать себя.
Твір розповідає про старого жмикрута Скруджа, якого непокоїла жага до збагачення. Окрім грошей, його ніщо не цікавило. Для нього не існувало жодних моральних цінностей. Скрудж не знав, що таке любов, співчуття, радість. Гроші стали сенсом його життя. Проте події Різдвяної ночі назавжди змінили Скруджа, його світосприйняття, думки, погляди.
Життя Скруджа можна умовно поділити на дві частини: до зустрічі з Духами Різдва і після неї. Саме Духи, що з'явились перед Скруджем святкової Різдвяної ночі, до йому усвідомити справжній сенс життя, знайти духовні цінності, усе те, чого йому так не вистачало упродовж довгих років гонитви за багатством.
Особисто на мене повість справила неабияке враження. Вона до мені зрозуміти, що в житті немає нічого важливішого за моральні якості та щирі людські стосунки. Варто завжди пам'ятати про вічне, плекати й шанувати його в собі. Я всім раджу прочитати чудовий твір Чарльза Діккенса "Різдвяна пісня у прозі" та замислитися над сенсом буття, над справді важливими речами