Пошуки щастя героями п'єси М. Метерлінка "Синій птах"
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський "театр смерті".
Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями "Синього птаха". Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну світу, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких також невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали...
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приреченості, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляє на пошуки Синього птаха щастя двох дітей з родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Хліба, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найважчий, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї Бірюліни, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок... Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кін.
Однажды я шёл со школы и вдруг увидел дерево. Оно было такое огромное. Погода в этот день была дождливая, но настроение у меня было отличное, потому что я получил пятёрку. На дереве листьев осталось мало, они были жёлтые, сухие и хрупкие, ствол у этого дерева был крупный, ветви были голые. Они мне напомнили по хрупкости стеклянный стакан. Дерево мне показалось радостным из - за его размера. Когда я шёл домой, то каждый день загадывал желания. Потом я и мои друзья украшали дерево ленточками. Я был счастлив увидев это дерево.
В этом романе рассказывается о мужчине, чьи мечты всегда были повернуты к морю. Родители Робинзона не одобряли его мечту, но в конце концов Робинзон Крузо сбежал из дома и отправился в море. В первое же плаванье он потерпел неудачу, его корабль потонул. Выжившие члены экипажа стали сторониться Робинзона так как и следущее его плаванье не удалось. Робинзон Крузо попал в плен к пиратам и пробыл у них долгое время. Сбежав, плавал по морю 12 дней. На пути ему встречались туземцы. Наткнувшись на корабль, добрый капитан взял его на палубу. Робинзон Крузо остался жить в Бразилии. Стал владеть сахарно-тростниковой плантацией. Робинзон разбогател и стал влиятельным человеком. Своим друзьям он рассказывл о своих приключениях. Богачи заинтересовались его рассказом о туземцах, которых он встречал во время побега от пиратов. Так как негры в то время были рабочей силой, но стоили очень дорого. Собрав корабль, они отправились в путь, но по злочастной судьбе Робинзона Крузо потерепели неудачу. Робинзон попал на остров. Он быстро обосновался. У него на острове было три дома. Два возле берега, чтобы увидеть если мимо будет проплывать корабль, а другой дом в центре острова, где росли виноград и лимоны. Прбыв на острове 25 лет он заметил на северном берегу острова человеческие следы и кости. Чуть позже на том же берегу он увидел дым от костра, взобравшись на холм, Робинзон Крузо разглядел в подзорную трубу дикарей и двух пленных. Одного они уже ели, а другой ждал своей участи. Но вдруг пленный побежал в сторону дома Крузо, за ним побежали два дикаря. Это обрадовало Робинзона и он побежал им навстречу. Робинзон Крузо пленного, назвав его Пятница. Пятница стал сожителем и работником Робинзона. Еще два года спустя к ним на остров подплыла лодка с английским флагом. На ней было трое пленных, их вытащили из лодки и оставили на берегу, а другие пошли осматривать остров. Крузо и Пятница подошли к пленным. Их капитан рассказал, что его корабль взбунтовался и зачинщики бунта решили оставить капитана, его и пассажира на этом, как они думали, необитаемом острове. Робинзон и Пятница поймали тех и связали, они сдались. Еще через час приплыла другая лодка, их тоже поймали. Робинзон Пятница и несколько других пленных поплыли на лодке к кораблю. Успешно захватив его они вернулись на остров. Так как зачинщиков бунта казнили бы в Англии, они решили остаться на острове, Робинзон показал им свои владения и уплыл в Англию. Родители Крузо уже давно умерли, а плантация его до сих пор осталась. Его наставники стали богачами. Узнав, что Робинзон Крузо жив, они очень обрадовались. Крузо получил значительную сумму денег по почте (Робинзон не решался вернуться в Бразилию) . Позже Робинзон продал свою плантацию, став богачом. Он женился, у него родилось трое детей. Когда его жена умерла он захотел венуться на остров и посмотреть, как там живется. На острове все процветало. Робинзон привез туда все необходимое: нескольких женщин, порох, животных и другое. Он узнал, что жители острова воевали с дикарями, выиграв взяли их в плен. Всего на острове Робинзон Крузо првел 28 лет.
Пошуки щастя героями п'єси М. Метерлінка "Синій птах"
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський "театр смерті".
Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями "Синього птаха". Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну світу, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких також невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали...
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приреченості, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляє на пошуки Синього птаха щастя двох дітей з родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Хліба, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найважчий, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї Бірюліни, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок... Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кін.