ответ:Реальные события и персонажи
1. Война, раненый конь, голод, злоба людская, равнодушный мальчик
2. Инвалид подаяние, унижение Бабушка Фильки.
4. Решение мальчика идти за к людям Панкрата и других жителей деревни: совместная работа, труд, растопляющий льды, возвращение к жизни мельницы и жителей всей деревни.
6. Радость прощения, примирения. Чуткость коня.
Сказочные события и персонажи
1. Мельник-колдун; свист, вызывающий стужу и наказывающий злого человека. Ветер, мороз, мыши.
2. Рассказ бабки о происшествии 100-летней давности (легенда) .
3. Сорока, летящая за к теплому ветру. Ее болтовня, которой никто не верит.
4. Лисица, заметившая тень сороки и долго думавшая над тем, куда ж это в такую стужу подалась сорока.
Объяснение:
Відповідь:
от держи Любов — найпрекрасніше почуття, яке тільки може народитися в серці людини. Воно супроводжує нас завжди. Любов — це початок усього: із любові народжується нове життя, у пестощах світлих променів материнської ласки зростає нова людина, а від її тепла, отриманого у дитинстві, у серці дорослої людини формується почуття з почуттів, найчарівніший прояв любові — кохання. І це почуття знову і знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Любов різна: це і велике кохання, це і зв'язок між матір'ю та дитиною, це й ніжна любов до рідного краю, до того, що має в нашому житті велике значення, і навіть до маленьких, але близьких нашому серцю дрібниць. У всіх своїх проявах вона має над нами таку велику владу, що ми не здатні протистояти їй. Саме любов надихає людину на прекрасне, робить її доброю, лагідною і чарівною.
В усі часи це прекрасне безсмертне почуття оспівували видатні майстри слова: Петрарка, Шекспір, Пушкін, Єсенін, Блок, Франко, Леся Українка, Володимир Сосюра, Дмитро Павличко, Ліна Костенко. Не обминув цю тему і Василь Симоненко. У своїй поезії "Ну скажи — хіба не фантастично..." він проголосив вічність любові:
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Буду Я приходити до Тебе...
Кохання змінює людину. У душі розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну її клітину, робить її легенькою-легенькою... І тоді людина відривається від землі і летить, летить у блакиті неба, поміж хмар, до далекого таємничого сяйва зірок, назустріч великому почуттю:
І чудно, і дивно якось
Відчути, що поруч ти,
Що в серці тривога й м'якість,
На серці — думок бинти.
("І чудно, і дивно якось...")
Усім відомо, що краса врятує світ. Саме краса надзвичайного почуття — любові — утверджує в людині людське, вивищує нас над злом. Доки існуватиме це почуття, доти в світі пануватиме гармонія, єдність, лад. Кохання дарує нам багато радості, щастя, світла, тепла, і ніхто не в силі від нього відмовитися, не прийняти його:
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?
("Вона прийшла")
Любов наповнює нас новими силами, думками, стає сенсом життя ї ще більше підсилює прагнення жити, але жити не тільки заради себе, жити для когось:
Дні і ночі думать про тебе,
Виглядати тебе щомить —
Лиш для цього, їй Богу, треба,
Тричі треба на світі жить!
Життя прекрасне, коли кохаєш і коли кохають тебе. Та світ, на жаль, не ідеальний. Неможливо керувати почуттями, не завжди на кохання відповідають взаємністю:
Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
("Є в коханні і будні, і свята...")
Так буває, що ті, кого ми любимо, не розуміють нас, завдають багато страждань. Біль пронизує нас наскрізь, а іноді вбиває бажання жити; але згодом усе минає, бо, як говорять, час лікує. І ми знову закохуємося, знову поринаємо у життя, наповнене дивовижними злетами душі поза рамками реальності. Як чудово було б, якщо б усі, кого ми любимо, змогли пережити неповторність цих почуттів. Тому Василь Симоненко говорить:
Я б побажав тобі когось любити,
Як я тебе люблю.
Я вважаю, що одним із найважливіших, найсильніших почуттів у житті людини є любов до рідної землі. Людина не може бути повністю щасливою, якщо вона не там, де народилася, де зростала, де вперше пізнала світ:
Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.
Де б людина не жила, що б не робила, вона постійно думає про Батьківщину, живе заради неї:
Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.
("Земле рідна! Мозок мій світліє...")
Сила любові — це сила самої природи. Як добро перемагає зло, так і вона перемагає ненависть. Перед цим почуттям стають безсилими і кривда, і хвороба, і біль. Любов рятує нас у безвісті життя. Не буває людини щасливішої за ту, котрій доля подарувала велич, красу і силу цього почуття. Любов — це справжнє, добре, відкрите почуття, тому ми повинні зберігати наші душі чистими, щоб, коли воно несподівано пас охопить, ми могли б сказати, як і Василь Симоненко скажу долі, що ти є,
Бо ж я могла Тебе і не зустріти.
Нехай мені святе ім'я Твоє
Допомагає і в сльоту горіти.
Детальніше - на -
Пояснення:
Объяснение:
Роман “Герой нашего времени”, написанный Лермонтовым в 1839-1840 годах, представляет собой первое реалистическое прозаическое социально-психологическое и философское произведение в русской литературе. Время написания романа пришлось на период реакции, наступившей в стране после разгрома декабрьского восстания. Основной задачей Лермонтова было нарисовать портрет человека той эпохи, то есть героя своего времени, образ которого составлен из пороков всего современного автору поколения.
Новаторством Лермонтова стало изображение центральной фигуры романа - Печорина - изнутри. Особое внимание уделено внутреннему миру героя, его душе, поэтому автор пишет в предисловии, что “история души человеческой... едва ли не любопытнее и не полезнее истории целого народа” . Все многообразие художественных средств направлено на более глубокое раскрытие образа Печорина. Эту же цель Лермонтов преследовал, создавая женские образы. Они играют большую роль в романе: позволяют более глубоко раскрыть характер Печорина, его внутренний мир, а также его отношение к любви.
Все женские персонажи - представительницы разных миров: Бэла -одна из “детей природы”, в мир которых попадает Печорин в повести “Бэла”; ундина представляет в романе романтический мир беззаконной вольности, к которой стремится Печорин; княжна Мери и Вера социально родственны главному герою.
Первой перед читателями предстает кавказская девушка Бэла, от которой веет душевной чистотой, добротой и искренностью. Но ее характер не лишен и таких национальных черт, как гордость, чувство собственного достоинства, неразвитость и к страсти. Обидевшись на Печорина за уход на охоту, гордо подняв голову, она говорила: “Я не раба - я княжеская дочь!..” Лермонтов не дает подробного описания внешности черкешенки, но обращает внимание на ее глаза, которые, “как у горной серны, так и заглядывали... в душу”. Она так страстно и горячо любит Печорина, что его любовь к ней кажется неглубокой и несерьезной. Образ Бэлы нужен был Лермонтову для того, чтобы показать, что и такой чистой и нежной любви Печорину мало для ответного и искреннего чувства. Ему все надоедает, и он делает вывод: “Любовь дикарки немногим лучше любви знатной барыни; невежество и простодушие одной так же надоедают, как и кокетство другой”.
Следующая героиня - ундина автору показать стремление Печорина познать тот романтический, загадочный мир, к которому она принадлежит. Это мир беззаконно вольной жизни, и это притягивает Печорина, как и все новое и непознанное в жизни.
Героиня новеллы “Тамань” является типично романтическим образом: белые длинные волосы, гибкий тонкий стан и глаза, обладающие какой-то магнетической властью. Она постоянно находится в движении, порывиста, как ветер.
В “Тамани” Лермонтов использовал такой художественный прием, как романтическая ирония: Печорин бросается в лодку за ундиной, но, только отплыв 50 сажен от берега, вспоминает о том, что плавать не умеет. Это подтверждает его увлеченность таинственностью ундины и миром “честных контрабандистов”. Но и в этом романтическом мире Печорин оказывается лишним и не находит себе пристанища.
Но и в мире, к которому принадлежит герой по рождению, он также чувствует себя одиноким и бесполезным. Так, в повести “Княжна Мери” представлены женские образы, которые раскрыть причины такого состояния героя.