«Маленький принц» по жанровой принадлежности представляет собой сказку-притчу, где в иносказательных образах героев раскрываются основные проблемы человечества: духовная слепота, черствость, невозможность открыть свое сердце миру и близким. К жанру сказки его можно отнести основываясь на таких аспектах, как изображение фантастических событий, произошедших с главным героем, наличие сказочных персонажей (Роза, Лис, Змея) и универсальность, масштабность заложенных в данное произведение идей.
Сюжет сказки основывается на рассказе-воспоминании летчика, когда-то мечтавшего быть художником, но похоронившего свою мечту под воздействием «взрослого» окружения. Потерпев крушение в пустыне, летчик неожиданно встречает ребенка - Маленького принца, прилетевшего с другой планеты. В дальнейшем рассказывается о жизни принца на своей крохотной планете, его встреча с дивным, но капризным цветком Розой, и его путешествия по соседним планетам-астероидам, населенным различными взрослыми, олицетворяющими всевозможные пороки человечества, такие как тщеславие, пьянство, черствость. Автор умышленно не создает фантастичных монстров, так как эти персонажи сами по себе являются чудовищами с точки зрения человечности.
Последней в маршруте путешествий и самой жизни Маленького принца становится планета Земля, где Маленький принц находит настоящего друга в лице Лиса, который и открывает главные истины главному герою: «Мы в ответе за тех, кого приручили» и «Любить — это не значит смотреть друг на друга, это значит смотреть в одном направлении». Именно эти слова являются идейным замыслом автора, поднявшего в своем произведении такие важные темы, как сущность человеческого бытия, чистота и нравственность души, понимание прекрасного, красоты и любви. [6]
Ведь так современно, актуально звучат слова сказки о добре и зле написанные более 70 лет назад. Мой учитель предложила мне рассказать о произведении Антуана де Сен Экзюпери «Маленький принц» на классном часе. Перечитав еще раз сказку, я понял, что произведение «Маленький принц» открывает читателю не только мир прекрасного, но и развивает его этические чувства. Учит его доброте и дружбе
Объяснение:
Объяснение:
«Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру[1]. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як б представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов [2]. Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф [3]; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе.
1)Руслан, лишился ты Людмилы;
Твой твердый дух теряет силы;
Но зла промчится быстрый миг: На время рок тебя постиг.
2)Хоть лоб широк, да мозгу мало!
3)Хоть грустно жить, друзья мои, Однако жить еще возможно.
4)Ах, если мученик любви Страдает страстью безнадежно, Хоть грустно жить, друзья мои, Однако жить еще возможно.