«Фауст» — твір, над яким Гете працював майже все життя, і який змінювався разом з автором. У центрі трагедії історія доктора Фауста, в образі якого втілена віра автора в безмежні творчі можливості людини, в її розум і душу. Людина постає тут як справжній центр світобудови. Фауст не тільки усвідомлює себе як особистість, але й протиставляє себе всьому іншому світові. «Я, названий подобою божою, уявив себе і справді богорівним», — говорить він. Це протиставлення проявилося і в трагічній історії кохання Фауста й Маргарити.
Повернувши за до Мефістофеля молодість, Фауст закохується в першу ж побачену ним гарну дівчину — скромну і працьовиту, але побожну і недалеку Маргариту. Мефістофель сподівається, що в її обіймах Фауст знайде ту солодку мить, яку захоче продовжити до нескінченності. Він допомагає Фаусту спокусити Маргариту. Вона ж звичайна жінка, якій приємні і багаті подарунки, і захоплення знатного пана. А Фауста приваблюють не тільки її краса і свіжість, але й душевна чистота, доброта Маргарити. Його не бентежить те, що вона простолюдинка, неосвічена.
Трагедія виникає пізніше: Фауст не міг і не хотів повінчатися з дівчиною, а, отже, вона була приречена на ганьбу. Маргарита, Гретхен, в ім’я любові до Фауста забула про матір, брата, пристойність. Адже зустріч з Фаустом, любов до нього — найголовніша, найяскравіша подія в її нудному, розміреному житті. Їхнє почуття взаємне, але вони настільки різні, що трагедія неминуча. У Маргариті здатність самозабутньо любити поєднується з почуттям обов’язку. Вона щиро вірить в Бога і намагається направити на шлях істини безбожника Фауста. Дівчина глибоко переживає своє «падіння». При цьому вона сподівається на Божий захист і порятунок душі. Адже після вбивства брата Маргарити Фауст був змушений сховатися, і вся тяжкість ганьби народження позашлюбної дитини падає на тендітні плечі Маргарити. Вона виявляється грішницею і в очах оточуючих, і в своїх власних очах.
Гретхен не може зрозуміти, чому любов, яка дарувала їй таку радість, суперечить моралі. Ця пристрасть — непряма причина загибелі брата Валентина і смерті матері, яку Маргарита випадково отруїла. Тепер кохана Фауста, яка в нападі божевілля вбила свою дитину, приречена на страту. Дізнавшись про це, Фауст поспішає на до і застає Гретхен в темниці. Він хоче відвести Маргариту з собою. Але пізно! У коротку мить просвітління вона визнає себе винною і хоче понести кару, щоб врятувати свою душу: «Я скоряюся Божому судові». Прагнення жити й любити бореться в її душі з жахом перед пеклом.
Сторінки, присвячені побаченню Фауста і Маргарити у в’язниці, — найпронизливіші у трагедії. Останні слова Гретхен звернені до коханого. «Загинула!» — У розпачі вигукує Фауст. «Врятована!» — Лунає голос з небес. Її пробачили, тепер душа Маргарити вільна.
Вина Фауста у загибелі Маргарити безсумнівна. Його любов, позбавлена відповідальності, не була такою сильною і самовідданою. Він кинув кохану жінку в найважчий для неї момент, біг, рятуючи своє життя. Але й захоплений чарами Вальпургієвої ночі, він не забув про Маргариту і спробував врятувати її.
fff
Загибель Гретхен була трагедією і для Фауста. Це крах надій на рятівну силу любові. Більше Фауст нікого не зможе так полюбити. Він не зупинив миті. Він був у любові егоїстом, який не вміє віддавати, а головна радість люблячої людини — безкорисливість, прагнення зробити щасливим іншого. Цього не дано було зрозуміти скептику Фаусту, який марно згубив Маргариту і даремно розтратив знову знайдену молодість.ff
Объяснение:
задание 1 .нет ведь ложь рано или поздно вскроется и врать плохо .
задание 2
1.я считаю что врать родным плохо минька .
2. потому что правда всегда будет правдой и скрывать что то плохое всегда плохо.
3. например ты съел конфеты и сказал что это леля 1 ты соврал 2 обидел лелю и самое главное потерял доверие и уважение к себе минька
4. следовательно с тобой не будут дружить доверять и играть поэтому больше не ври минька хорошо ну ладно пошли там мама суп уже приготовила .
задание 3
что правду все равно не скрыть
ответ: Сущность человека, говорил Будах , - в удивительной привыкать ко всему.
1. Нет в природе ничего такого, к чему бы человек не притерпелся. Положительные: терпение, выносливость.Отрицательные:
С другой стороны, привычка терпеть и при превращает людей в бессловесных скотов, кои ничем, кроме анатомии, от животных не отличаются и даже превосходят их в беззащитности. И каждый новый день порождает новый ужас зла и насилия... 2.Никакой человек не уменьшить его количество в мире. Он может несколько улучшить свою собственную судьбу, но всегда за счет ухудшения судьбы других. И всегда будут короли, более или менее жестокие, бароны, более или менее дикие, и всегда будет невежественный народ, питающий восхищение к своим угнетателям и ненависть к своему освободителю. И все потому, что раб гораздо лучше понимает своего господина, пусть даже самого жестокого, чем своего освободителя, ибо каждый раб отлично представляет себя на месте господина, но мало кто представляет себя на месте бескорыстного освободителя. Таковы люди, дон Румата, и таков наш мир. 3. "Не пойдет это на пользу людям. Ибо сильные вашего мира отберут у слабых то, что я дал им, и слабые по-прежнему останутся нищими».«Вразуми жестоких правителей» 4. "Создатель, я не знаю твоих планов, может быть, ты и не собираешься делать
людей добрыми и счастливыми. Захоти этого! Так просто этого достигнуть!
Дай людям вволю хлеба, мяса и вина, дай им кров и одежду. Пусть исчезнут
голод и нужда, а вместе с тем и все, что разделяет людей". Возражения: - Бог ответил бы вам: "Не пойдет это на пользу людям. Ибо сильные
вашего мира отберут у слабых то, что я дал им, и слабые по-прежнему
останутся нищими". Накажи жестоких, - твердо сказал он, - чтобы неповадно было сильным
проявлять жестокость к слабым.
- Человек рождается слабым. Сильным он становится, когда нет вокруг
никого сильнее его. Когда будут наказаны жестокие из сильных, их место
займут сильные из слабых. Тоже жестокие. Так придется карать всех, а я не
хочу этого.
- Тебе виднее, всемогущий. Сделай тогда просто так, чтобы люди
получили все и не отбирали друг у друга то, что ты дал им.
- И это не пойдет людям на пользу, - вздохнул Румата, - ибо когда
получат они все даром, без трудов, из рук моих, то забудут труд, потеряют
вкус к жизни и обратятся в моих домашних животных, которых я вынужден буду
впредь кормить и одевать вечно.
както так