Вчителька початкових класів Марсем – жива, рефлексивна, нервова, яскрава, легко спалахує, одного разу розповідає учням про те, що за ними нібито постійно гають ангели, і коли дитина поводиться добре, ангел може полетіти у своїх справах і до комусь ще, а якщо дитина поводиться погано, то ангел змушений сидіти поруч з нею. Марсем таким чином намагається розвинути в дітях якусь надприродну відповідальність за свою поведінку, але на ділі все обертається переживаннями вчительки в дусі «важко бути Богом» і нервовим зривом дівчинки-молодших класів – головної героїні. Накоївши щось по дрібниці, дівчинка переживає: тепер її ангел прикутий до неї, і коли по телевізору розповідають про впавший літаку, вона мало не божеволіє від провини – адже це через її погану поведінку ангел був змушений сидіти поруч з нею. Марсем схиблена на ідеях – іноді на шкоді викладання – їй хочеться бути не просто хорошим учителем, а чимось більшим, буденність її дратує, зводить з розуму, і тому їй необхідні ангели, лицарі, Януш Корчак – культурологічний карнавал, а не процес виховання … Але закінчується все добре, запискою в стилі Кауфман: діти пишуть вчительці, що вона краще за всіх. З одного боку, перед нами учитель, який відкрито заявляє про смішне лицемірство сучасної шкільної системи цінностей, з іншого – про те, що цінує саме в собі, а не в учнях – анти-жертовність.
К Жилину жители аула относятся с уважением. Отношение к Жилину гораздо лучше, чем к Костылину... Простые горцы относились к Жилину хорошо. Они ценили его за весёлый, общительный характер, за ум.В то время как джигит- старик, ненавидел не только русских, но и всех других «иноверцев», чуждых мусульманской религии. Семь сыновей этого старика погибли на войне, а восьмого он сам убил, когда тот перешёл к русским.Ослеплённый ненавистью, он требовал немедленной расправы с Жилиным. к Костылину горцы относились с презрением и неуважением
Правдиво описывая детали пленения Жилина татарами, Толстой показывает, что война — это страшное зло, к которой приводит взаимная ненависть. Достаточно вспомнить старика-горца, чуть не застрелившего Жилина за то, что тот подошел к его сакле. У этого старика семь сыновей погибло на этой войне, а восьмого он застрелил сам, когда тот перешел к русским. Старик был ослеплен ненавистью и требовал немедленной расправы над Жилиным. Простые горцы относились к Жилину по-другому. Они скоро привыкли к нему, стали ценить его за умелые руки, за сметливость, за общительный характер. Девочка Дина, поначалу относившаяся к нему, как к зверю, привязалась к пленному, жалела его, а потом бежать и тем самым его жизнь. Рассказ построен на сопоставлении главных героев. Оно начинается уже с их фамилий. Жилин — от слова «жила», т. е. сильный, выносливый человек. Деревяшка под названием «костыль» всегда служит только подпоркой, а то и обузой своему спутнику. Так и Костылин мешал Жилину во всем. По вине Костылина Жилин попал в плен и не удался их первый побег. Сравнивая двух героев во всем — от внешности до поступков и мыслей, мы видим, что симпатии писателя, а соответственно, и читателей полностью на стороне Жилина — простого, храброго и честного русского офицера. На Костылина же ни в чем нельзя положиться. Толстой мастерски изображает в рассказе быт и обычаи кавказцев. Мы получаем представление о том, как выглядело жилище местного жителя, что они ели и пили, как вели быт и домашнее хозяйство. Рассказ восхищает изображением великолепной кавказской природы. Описания пейзажей словно переносят нас к месту таковых событий. Толстой — мастер портрета, и не только психологического. Нескольких слов достаточно, чтобы мы увидели Дину с ее ручонками, «тоненькими, как прутики», глазками, блестящими, как звездочки. Характерна и внешность двух офицеров. Жилин — подтянутый, стройный, энергичный, цепляющийся за жизнь человек. Костылин — грузный, трусливый, неповоротливый и непорядочный . Язык «Кавказского пленника» очень похож на язык сказок и былин. Предложения начинаются с глагола-сказуемого, за ним идет подлежащее. «Слышит Жилин…», «как закричит Костылин…» и т. д. Рассказ «Кавказский пленник» написан мастером слова, с таким совершенством, что, прочитав его один раз, мы запоминаем его героев на всю жизнь.
Характеристика
Объяснение:
Вчителька початкових класів Марсем – жива, рефлексивна, нервова, яскрава, легко спалахує, одного разу розповідає учням про те, що за ними нібито постійно гають ангели, і коли дитина поводиться добре, ангел може полетіти у своїх справах і до комусь ще, а якщо дитина поводиться погано, то ангел змушений сидіти поруч з нею. Марсем таким чином намагається розвинути в дітях якусь надприродну відповідальність за свою поведінку, але на ділі все обертається переживаннями вчительки в дусі «важко бути Богом» і нервовим зривом дівчинки-молодших класів – головної героїні. Накоївши щось по дрібниці, дівчинка переживає: тепер її ангел прикутий до неї, і коли по телевізору розповідають про впавший літаку, вона мало не божеволіє від провини – адже це через її погану поведінку ангел був змушений сидіти поруч з нею. Марсем схиблена на ідеях – іноді на шкоді викладання – їй хочеться бути не просто хорошим учителем, а чимось більшим, буденність її дратує, зводить з розуму, і тому їй необхідні ангели, лицарі, Януш Корчак – культурологічний карнавал, а не процес виховання … Але закінчується все добре, запискою в стилі Кауфман: діти пишуть вчительці, що вона краще за всіх. З одного боку, перед нами учитель, який відкрито заявляє про смішне лицемірство сучасної шкільної системи цінностей, з іншого – про те, що цінує саме в собі, а не в учнях – анти-жертовність.